Менеджмент
Тема 17. Основні типи та принципи формування організаційних структур управління виробництвом
План
1. Принципи формування структур управління виробництвом
2. Класифікація структур управління.
Використана література
1. За редакцією доктора економічних наук Михайлова С.І. Менеджмент. Вінниця, «Нова книга", 2006 р. с. 416.
2. Сухарський В.С. Менеджмент. Тернопіль. «Астон», 2004 р.
Основні поняття і положення теми: структура управління, фірма, бюрократичні, адаптивні.
1. Принципи формування структур управління виробництвом
У системі управління різних форм господарювання, що на цей час функціонують в аграрному секторі економіки, можуть застосуватися різні типи організаційних структур управління залежно від: масштабів виробництва (розмір підприємства (фірми)); виробничо-технологічних особливостей; стратегічних і поточних завдань діяльності підприємства (фірми); характеру середовища. Основними принципами, що визначають організаційну структуру управління, є: простота; гнучкість та орієнтація на нововведення; оперативність підготовки та прийняття управлінських рішень; поглиблений поділ управлінської праці; чіткість взаємовідносин; належний контроль. У ринкових умовах господарювання організаційна система управління повинна забезпечити ефективність і конкурентоспроможність функціонування фірми. Вона повинна мати такі характеристики: невелике число рівнів управління; наявність нечисленних підрозділів, що включають висококваліфікованих працівників; якість продукції і всі процедури роботи повинні бути орієнтовані на споживача.
Рішення про організаційну структуру приймається керівництвом вищої ланки, а проектування структури базується на стратегічних планах організації.
2. Класифікація структур управління
Історично першим сформувався бюрократичний тип. Відповідну концепцію підходу до побудови організаційних структур розробив на початку XX ст. німецький соціолог Макс Вебер. Він запропонував нормативну модель раціональної бюрократії, яка кардинально змінювала системи комутації, звітності, оплати праці, структури робіт, відносин на виробництві, що діяли раніше. В основі цієї моделі - уявлення про підприємства як про "організовані організації", що пред'являють суворі вимоги як до людей, так і до структур, у рамках яких вони діють.
Головні поняття бюрократичного типу структури керування -раціональність, відповідальність та ієрархічність.
М. Вебер вважав центральним пунктом концепції виключення змішування "людини" і "посади", тому що склад і зміст управлінських робіт повинні визначатися виходячи з потреб організації, а не людей, які у ній працюють. Чітко сформульовані розпорядження по кожній роботі (що необхідно робити і якими прийомами) не залишають місця для прояву суб'єктивізму й індивідуального підходу. У цьому полягає принципова відмінність бюрократичної структури від общинної, що історично передувала їй, де головна роль приділяється партнерству і майстерності.
Бюрократичні структури керування показали свою ефективність особливо у великих і надвеликих організаціях, у яких необхідно забезпечувати злагоджену, чітку роботу великих колективів людей, що працюють на 1 мету.
Ці структури дозволяють мобілізувати людську енергію і кооперувати працю людей у вирішенні складних проектів, у масовому і крупносерійному виробництві. Однак їм притаманні недоліки, особливо помітні в контексті сучасних умов і завдань економічного розвитку.
Очевидно, що бюрократичний тип структури не сприяє росту потенціалу людей, кожен з яких використовує тільки ту частину своїх здібностей, що безпосередньо потрібна для виконуваної роботи. Питання стратегії і тактики розвитку організації зароджуються лише на вищому рівні, а всі інші рівні зайняті винятково використанням "наданих зверху" рішень, губиться загальний управлінський інтелект (який розглядається сьогодні як найважливіший фактор ефективного керування).
Ще один недолік структур бюрократичного типу - неможливість з їх допомогою керувати процесом змін, спрямованих на удосконалювання роботи. Функціональна спеціалізація елементів структури призводить до того, що їх розвиток характеризується між окремими частинами структури, непогодженість у їх діях й інтересах сповільнює прогрес в організації.
Адаптивні (органічні) організаційні структури розробляються та впроваджуються з метою забезпечення можливостей реагувати на зміни зовнішнього середовища та впроваджувати нову наукомістку технологію.
Починаючи з 60-х років, деякі організації зіткнулися з такою ситуацією, коли зовнішні умови їх діяльності змінювалися так швидко, проекти ставали настільки складними, а технологія розвивалася так бурхливо, що недоліки бюрократичних структур управління почали перевищувати їх позитивні риси. Організаційні структури, які базуються на цілях та припущеннях, радикально відрізняються від покладених в основу бюрократичних структур. Однак адаптивні структури не можна в будь-якій ситуації вважати ефективними, ніж бюрократичні.
Новий підхід відкидає уявлення про ефективність організації як "організованої" і працюючої з чіткістю годинникового механізму; навпаки, ця модель заважає проводити радикальні зміни, що забезпечують пристосованість організації до об'єктивних вимог реальної дійсності.
В ієрархічній побудові та рівні управління, які відображають виробничо-господарську структуру організацій, утворюють лінійну структуру управління. Необхідність переробки інформації, налагодження зв'язків, забезпечення виробничо-господарської діяльності зумовили появу функціональних служб, штабів у системі управління, які створили функціональну структуру управління. Сукупність лінійних і функціональних органів становить організаційну структуру управління.
Таким чином, існують дві основні структури управління-лінійна та функціональна, а все інше розмаїття існуючих структур є результатом комбінації цих двох основних типів.
Лінійний тип організаційної структури управління характеризується лінійними формами зв'язку між ланками управління і, як наслідок, концентрацією всього комплексу функцій управління та вироблення управлінських дій в одній ланці управління. Лінійна структура управління складається зі взаємопідпорядкованих органів у вигляді ієрархічної драбини. Кожен управлінець підпорядковується тільки одному менеджеру, і всі зв'язки з вищими рівнями управління відбуваються через нього.
Ця структура характеризується простотою, чіткістю і зрозумілістю взаємин ланок і працівників управління. Але у зв'язку з тим, що лінійна структура вимагає надто високої компетентності керівника з усіх питань, то вона може використовуватися лише в умовах відносно простої системи організації з постійними умовами, завданнями і функціями менеджменту.
При такому управлінні передбачається, що кожен орган управління (або виконавець) спеціалізується на виконанні окремих видів управлінської діяльності (функцій). Виконання вказівок функціонального органу в межах його компетенції є обов'язковим для виробничих підрозділів (рис. 40).
Функціональна організація існує поряд з лінійною, що створює подвійне підпорядкування для виконавців. Подвійне підпорядкування має за мету інтегрувати функції на кожному рівні управління та спеціалізувати їх за окремими ланками.
Кожен виробничий підрозділ одержує розпорядження одночисельно від кількох керівників функціональних відділів, кожен з яких керує діяльністю всіх працівників у межах своєї компетенції.
Питання для самоконтролю
1. Обгрунтуйте типи структур управління виробництвом.
2. Зробіть характеристику типів структур управління.