Тема 35. Сутність, види і класифікація управлінських рішень

​

План

                         1. Суть, особливості, класифікція  управлінських рішень.

                         2. Порівняльний аналіз програмних і не програмних рішень.

                         3. Вимоги до управлінських рішень.

​

Використана література

1. Кібенко М.Г. Основи менеджменту. ВКП "Аспект" 2000 р. с.210.

2. За редакцією доктора економічних наук Михайлова С.І. Менеджмент. Вінниця, «Нова книга", 2006 р. с.416.

3. Сирота В.Г. та інші. Менеджмент. Менеджмент. Навчально-методичний центр. Немішаєво, 2003 р. с. 131.  

4. Сухарський В.С. Менеджмент. Тернопіль. «Астон», 2004 р.

​

Основні поняття і положення теми: управлінське рішення.

​

1. Суть, особливості, класифікація  управлінських рішень

          Поняття "рішення" у сучасному житті дуже багатозначне. Воно розуміється і як процес, і як акт вибору, і як результат. Основна причина неоднозначного трактування понятгя "рішення" полягає в тому, що у нього вкладається зміст, що відповідає конкретному напрямку досліджень.

Рішення як процес характеризується тим, що він, протікаючи в часі, здійснюється в кілька етапів. У зв'язку з цим доречно говорити про етапи підготовки, прийняття і реалізації рішень. Рішення як результат вибору, звичайно, фіксується в письмовій чи усній формі і містить план (програму) дій щодо досягнення поставленої мети.

Управлінське рішення - це результат конкретної управлінської діяльності менеджера. Управлінське рішення - це результат аналізу, прогнозування, оптимізації, економічного обгрунтування і вибору альтернативи з безлічі варіантів досягнення конкретної мети системи менеджменту.

Імпульсом управлінського рішення с необхідність ліквідації, зменшення чи актуальності рішення проблеми, тобто наближення в майбутньому дійсних параметрів об'єкта (явища) до бажаних, прогнозних.

Для вирішення проблеми необхідно відповісти на наступні питання:

• що робити (які нові потреби споживачів необхідно задовольнити або на якому якісному рівні необхідно задовольняти старі потреби);

• як робити (за якою технологією);

• з якими виробничими витратами робити;

• у якій кількості;

• у які терміни;

• де (місце, виробниче приміщення, персонал);

• кому поставляти і за якою ціною;

• що це дасть інвестору і суспільству в цілому.

Комплексні проблеми необхідно формалізувати, тобто кількісно визначати різницю між фактичним і бажаним станом об'єкта за його параметрами, і так само виконати структуризацію проблеми шляхом побудови для її рішення дерева цілей.

Оскільки ресурси для рішення проблеми обмежені, слід проранжувати (визначати важливість, вагомість, ранг) проблеми за їх актуальністю, масштабністю, ступенем ризику.

Для підвищення якості рішень рекомендується здійснювати їх аналіз на підставі класифікації за наступними ознаками:

- стадія життєвого циклу товару, підприємства;

- підсистема системи менеджменту (цільова, функціональна тощо);

- сфера дії (технічні, економічні й ін. рішення);

- ціль (комерційні та некомерційнірішення);

- ранг управління (верхній, середній, низький);

- масштабність (комплексні і часткові рішення);

- організація вироблення (колективні й особисті рішення);

- тривалість дії (стратегічні, тактичні, оперативні рішення);

- об'єкт впливу (зовнішні й внутрішні);

- методи формалізації (текстові, графічні, математичні);

- форми відображення (план, програма, наказ, розпорядження, вказівка, прохання);

- складність (стандартні й нестандартні);

- спосіб передачі (вербальні, письмові, електронні).

Необхідність введення різних класифікацій управлінських рішень викликана тим, що в кінцевому результаті рішення вимагають принципово різних методів, а іноді навіть принципів аналізу. Побудова класифікацій управлінських рішень може бути корисною менеджеру для формування своєрідних математичних рішень, тобто рішень щодо того, до якого класу їх віднести і які підходи застосувати.

 

 2. Порівняльний аналіз програмних і не програмних рішень

Розглянемо для ілюстрації не згадану вище класифікацію рішень залежно від ступеня їхньої новизни, що підрозділяються на запрограмовані і незапрограмовані управлінські рішення (Саймон).

Програма - це деталізована послідовність дій, що має мету та завдання і відповідає на реакцію системи із зовнішнього середовища. Відповідно запрограмовані рішення - це гранично деталізована послідовність дій у строго визначених ситуаціях. Переваги такого підходу очевидні: знижується ймовірність помилки, зменшується час на ухвалення рішення, з виконавця знімається відповідальність.

Однак зрозуміло, що подібний точний алгоритм годиться лише для строго визначеної ситуації. Отже, її невірна ідентифікація може призвести до великих втрат. Крім того, у деяких ситуаціях, з часом така схема може стати неефективною чи навіть помилковою. Крім усього іншого, тверда регламентація діяльності робить роботу виконавців нецікавою, позбавляє їх ініціативи і знижує увагу. Як правило, чим вищий рівень управління, на якому приймається рішення, і чим більша їх важливість, тим менше частка запрограмованих рішень.

Незапрограмовані рішення використовуються в якісно нових, нестандартних, складних ситуаціях, пов'язаних із впливом невідомих факторів.

Таким чином, розглянуто дві полярні ситуації: рішення цілком запрограмовані і незапрограмовані, їх переваги і недоліки. Реальні ситуації, звичайно, розташовані десь посередині, і менеджер, орієнтуючись на особливості свого об'єкта управління і виходячи з наявних плюсів і мінусів, повинен сам визначити, якою мірою розроблювальне їм рішення відноситься до того чи іншого класу і який алгоритм розробити для їх прийняття.

Основними факторами, що роблять вплив на якість управлінського рішення, є застосування до системи менеджменту наукових підходів і принципів, методів моделювання, автоматизації управління, мотивації якісного рішення й ін.

Звичайно, в прийнятті будь-якого рішення присутні в різній мірі три моменти: інтуїція, судження і раціональність.

При прийнятті чисто інтуїтивного рішення люди грунтуються на власному відчутті того, що їхній вибір правильний. Тут є присутнім "шосте почуття", свого роду осяяння, відвідуване, як правило, представників вищого ешелону влади. Менеджери середньої ланки більше покладаються на одержувану інформацію і допомогу ЕОМ. Незважаючи нате, що інтуїція загострюється разом із придбанням досвіду, продовженням якого саме і є висока посада, менеджер, що орієнтується тільки на неї, стає заручником випадковості, і з погляду статистики шанси його на правильний вибір не дуже високі.

Рішення, засновані на судженні, багато в чому подібні з інтуїтивними тому, що, на перший погляд, їх логіка слабко проглядається. Але все-таки в їхній основі лежать знання й осмислений, на відмінну від попереднього випадку, досвід минулого. Використовуючи їх і спираючись на здоровий глузд, з виправленням на сьогоднішній день, вибирається той варіант, що приніс найбільший успіх в аналогічній ситуації за старих часів. Однак здоровий глузд у людей зустрічається рідко, тому цей спосіб ухвалення рішення теж не дуже надійний, хоча підкуповує своєю швидкістю і дешевизною.

Судження неможливо співставити із ситуацією, що раніше не мала місця, і тому досвіду її рішення просто немає. Крім того, керівник при такому підході прагне діяти переважно в тих напрямах, що йому добре відомі, у результаті чого ризикує пропустити нагоду на позитивний результат в іншій області.

Оскільки рішення приймаються людьми, де їх характер багато в чому несе на собі відбиток особистості менеджера, причетного до їх появи. У зв'язку з цим прийнято розрізняти урівноважені, імпульсивні, інертні, ризиковані й обережні рішення.

Урівноважені рішення приймають менеджери, які уважно й критично ставляться до своїх дій, висунутих гіпотез і їх перевірки. Звичайно, перш ніж приступити до ухвалення рішення, вони мають сформульовану вихідну ідею.

Імпульсивні рішення, автори яких легко генерують найрізноманітніші ідеї в необмеженій кількості, але не в змозі їх як варто перевірити, уточнити, оцінити. Рішення тому виявляються недостатньо обґрунтованими і надійними, приймаються зненацька і "ривками".

Інертні рішення стають результатом обережного пошуку. У них, навпаки, контрольні й уточнюючі дії переважають над генеруванням ідей, тому в таких рішеннях важко знайти оригінальність, блиск, новаторство.

Ризиковані рішення відрізняються від імпульсивних тем тим, що їхні автори не мають потребу в ретельному обґрунтуванні своїх гіпотез і, якщо упевнені в собі, можуть не злякатися будь-яких небезпек.

Обережні рішення характеризуються старанністю оцінки менеджером усіх варіантів, надкритичним підходом до справи. Вони ще менш ризиковані, чим інертні, відрізняються новизною й оригінальністю.

Перераховані види рішень приймаються в основному у процесі оперативного управління персоналом. Для стратегічного і тактичного управління будь-якої підсистеми менеджменту приймаються раціональні рішення, засновані на методах економічного аналізу, обґрунтування й оптимізації. Ці питання будуть розглянуті нижче.

 

 3. Вимоги до управлінських рішень

Як уже відзначалося, вибір кращого варіанта рішення ведеться шляхом послідовної оцінки кожної з пропонованих альтернатив. Визначається, наскільки кожен варіант рішення забезпечує досягнення кінцевої мети організації, цим обумовлюється його ефективність. Тобто, рішення є ефективним, якщо воно відповідає вимогам, що випливають з розв'язуваної ситуації і цілей організації: ефективність, економічність, своєчасність, обгрнтованість, реальність.

По-перше, рішення повинно бути ефективним, тобто найбільш повно забезпечувати досягнення поставленої організацією мети.

По-друге, рішення повинно бути економічним, забезпечувати досягнення поставленої мети з найменшими витратами.

По-третє, своєчасність рішення. Мова йде не тільки про своєчасність ухвалення рішення, але й про своєчасність досягнення цілей. Може вийти так, що прекрасна ідея (альтернатива) застаріє і втратить актуальність у майбутньому через несвоєчасність прийняття. Вона була гарна у минулому.

По-четверте, обґрунтованість рішення. Виконавці повинні бути переконані, що рішення обґрунтоване. У зв'язку з цим не можна плутати фактичну обґрунтованість і її сприйняття виконавцями, розуміння ними аргументів, що спонукують менеджера прийняти саме таке рішення.

По-п'яте, рішення повинно бути реально здійсненним, тобто не можна приймати нереальні, абстрактні рішення, бо вони викликають прикрість і поділ виконавців, і в своїй основі неефективні. Прийняте рішення повинно бути ефективним і відповідати можливостям колективу, який його буде виконувати.

                         Питання для самоконтролю

                         1. Розкрийте суть поняття та бгрунтуйте особливості управлінських рішень.

                         2. Обгрунтуйте особливості управлінських рішень.

                         3. Зробіть порівняльний аналіз програмних і не програмних рішень.

                         4. Обгрунтуйте вимоги до управлінських рішень