Тема 37. Моделі та методи прийняття рішень

​

План

                         1. Суть та характекристика методів моделювання рішень.

                         2. Методи прийняття управлінських рішень.

​

Використана література

1. Кібенко М.Г. Основи менеджменту. ВКП "Аспект" 2000 р. с.210.

2. За редакцією доктора економічних наук Михайлова С.І. Менеджмент. Вінниця, «Нова книга", 2006 р. с.416.

3. Сирота В.Г. та інші. Менеджмент. Менеджмент. Навчально-методичний центр. Немішаєво, 2003 р. с. 131.  

4. Сухарський В.С. Менеджмент. Тернопіль. «Астон», 2004 р.

​

         Основні поняття і положення теми: методи моделювання, моделі теорії ігор, моделі управління запасами, моделі лінійного програмування, методи експертних оцінок, метод "мозкової атаки", метод  "Дельфі",  неформальні (евристичні) методи, колективні методи, «кінгісе», принципи прийняття рішень.

​

1. Суть та характекристика методів моделювання рішень.

         У процесі вирішення складних проблем з метою посилення здатності менеджерів до прийняття обґрунтованих і об'єктивних рішень можуть застостостовуватися різні наукові методи їх розробки й оптимізації, що прийнято і юділяти на два основних класи: методи моделювання і методи експертних оцінок.

Методи моделювання (називаються також методами дослідження операцій) базуються на використанні математичних моделей для рішення управлінських задач, що найбільш часто зустрічаються.

Розробка й оптимізація рішення конкретної проблеми методами моделювання - досить складна процедура, що може бути представлена послідовністю основних етапів:

• постановка задачі;

• визначення критерію ефективності аналізованої операції;

• кількісний вимір факторів, що впливають на досліджувану операцію;

• побудова математичної моделі досліджуваного об'єкта (операції);

• кількісне рішення моделі і находження оптимального рішення;

♦ перевірка адекватності моделі і знайденого рішення аналізованої ситуації;

♦ коректування і відновлення моделі.

Кількість усіляких конкретних моделей майже так само велика, як і число проблем, для рішення яких вони розроблені. Назвемо найбільш розповсюджені типи моделей.

Моделі теорії ігор. Більшість господарських операцій можна розглядати як дії, які виникають в умовах протидії. До протидій варто відносити такі, наприклад, фактори, як аварія, пожежа, крадіжка, страйк, порушення договірних зобов'язань тощо. Однак найбільш масовий випадок протидії- конкуренція. Тому однією з найважливіших умов, від якої залежить успіх організації, є конкурентоспроможність. Очевидно, що можливість прогнозувати дії конкурентів - істотна перевага для будь-якої комерційної організації. Приймаючи рішення, варто вибирати альтернативу, що дозволяє зменшити ступінь протидії, що в свою чергу знизить ступінь ризику. Таку можливість надає менеджеру теорія ігор, математичні моделі якої спонукають аналізувати можливі альтернативи своїх дій з урахуванням можливих відповідних дій конкурентів.

Спочатку розроблені для воснно-стратегічних цілей моделі теорії ігор приймаються у бізнесі для прогнозування реакції конкурентів на прийняті рішення, наприклад, на зміну цін, випуск нових видів товарів і послуг, вихід на нові сегменти ринку тощо.

Отже, приймаючи рішення про зміну рівня цін на свої товари, керівництво підприємства повинно прогнозувати реакцію і можливі відповідні дії основних конкурентів. 1 якщо за допомогою моделі теорії ігор буде встановлено, що, наприклад, при підвищенні ціни конкуренти не зроблять того ж, організація, щоб не потрапити в невигідне становище, повинна відмовитися від цієї альтернативи і знайти інше вирішення проблеми.

Слід відзначити, що використовуються ці моделі досить рідко, тому що занадто спрощені в порівнянні з реальними економічними ситуаціями, настільки мінливими, що отримані прогнози бувають не занадто достовірні.

Моделі теорії черг, або оптимального обслуговування, викорис­товуються для перебування оптимального числа каналів обслуговування при визначеному рівні потреби в них. До ситуацій, у яких такі моделі можуть бути корисні, відносяться, наприклад, визначення кількості телефонних ліній, необхідних для відповідей на дзвінки клієнтів; тролейбусів на маршруті, необхідних, щоб на зупинках не накопичувались великі черги пасажирів; операціоністів у банку, щоб клієнти не чекали, поки ними зможуть зайнятися тощо. Проблема полягає в тому, що додаткові канали обслуговування (більше телефонних ліній чи тролейбусів банківських службовців) вимагають додаткових ресурсів, а їх завантаження нерівномірне (надлишкова пропускна здатність в одні періоди часу і поява черг - в інші). Отже, потрібно знайти таке рішення, що дозволяє збалансувати додаткові витрати на розширення каналів обслуговування і втрати від їх недоліку. Моделі теорії черг саме і служать інструментом перебування такого оптимального рішення.

Моделі управління запасами. Будь-яка організація повинна підтри­мувати деякий рівень запасів своїх ресурсів, щоб уникнути простоїв чи перерв у технологічних процесах і збуті товарів чи послуг. Для підприємства, яке займається виробництвом, необхідні визначені запаси матеріалів, комплектуючих виробів, готової продукції, для банку — готівки, для лікарні - ліків, інструментів тощо. Підтримка високого рівня запасів підвищує надійність функціонування організації і рятує від втрат, пов'язаних з їх нестачею. З іншого боку, створення запасів вимагає додаткових витрат на збереження, складування, транспортування, страхування тощо. Крім того, надлишкові запаси зв'язують оборотні кошти і перешкоджають прибут-ковому інвестуванню капіталу, наприклад, у цінні папери чи банківські депозити.

Моделі управління запасами дозволяють знайти оптимальне рішення, тобто такий рівень запасу, що мінімізує витрати на його створення і підтримку при заданому рівні безперервності виробничих процесів.

Моделі лінійного програмування застосовують для винайдення оптимального рішення в ситуації розподілу дефіцитних ресурсів при наявності конкуруючих потреб. Наприклад, за допомогою моделі лінійного програмування керуючий виробництвом може визначити оптимальну виробничу програму, тобто розрахувати, яку кількість виробів кожного найменування варто виробляти для одержання найбільшого прибутку за відомих обсягів матеріалів і деталей, фонду часу роботи, устаткування і рентабельності кожного типу виробу.

Велика частина розроблених для практичного застосування оптиміза-ційних моделей зводиться до задач лінійного програмування. Однак з урахуванням характеру аналізованих операцій і сформованих форм залежності факторів можуть застосовуватись моделі інших типів: за нелінійних форм залежності результату операції від основних факторів - модель нелінійного програмування; за необхідності включення в аналіз фактора часу - моделі динамічного програмування; за ймовірності впливу факторів на результат операції - моделі математичної статистики (кореляційно-регресійний аналіз).

 

 2. Методи прийняття управлінських рішень

Методи експертних оцінок. Під час розробки й обгрунтування багатьох рішень, що цілком чи частково не піддаються кількісному аналізу, значний ефект приносять методи експертних оцінок.

Сутність експертних методів прийняття рішень полягає в одержанні відповідей фахівців на поставлені перед ними питання. Інформація, отримана від експертів, з метою мінімізації погрішностей і впливу суб'єктивного фактора обробляється за допомогою спеціальних логічних і математичних процедур і перетвориться у форму, зручну для вибору рішення.

Для підготовки і проведення експертизи формується організаційна група, що забезпечує умови для ефективної роботи експертів. Основні задачі цієї групи:

♦ постановка проблеми, визначення мети і задач експертизи;

♦ розробка процедури проведення експертизи;

♦ добір, перевірка компетентності й формування групи експертів;

♦ проведення опитування експертів і одержання їх оцінок;

♦ обробка, формалізація й інтерпретація отриманої інформації.

Серед методів експертних оцінок широко поширені і використо­вуються на практиці методи групового опитування: метод комісій, метод "мозкової атаки", різні модифікації методу "Дельфі". Велике значення цих методів полягає в тому, що вони підсилюють елемент колегіальності в процесі прийняття складних рішень і, використовуючи інтуїцію і колективну генерацію ідей, дозволяють знаходити нові, оригінальні рішення проблем, до яких не можна прийти за допомогою тільки логічних міркувань.

Між розглянутими методами розробки й оптимізації рішень на практиці досить важко установити чіткі межі, тому що розгляд комплексних проблем сучасного менеджменту вимагає і комплексного використання різних логічних, статистичних, математичних і евристичних прийомів. Тому не одна, а переважна група способів формує той чи інший метод. Застосування методів прийняття рішень залежать в основному від характеру розв'язуваних проблем і умов прийняття рішень.

Усі методи прийняття управлінських рішень можна об'єднати в групи.

 

 

1. Неформальні (евристичні) методи прийняття рішень. Управлінська практика свідчить про те, що, приймаючи і реалізуючи рішення, переважна частина керівників використовують неформальні методи, що грунтуються на аналітичних здібностях осіб, що приймають управлінські рішення. Ця сукупність логічних прийомів і методики вибору оптимальних рішень керівником шляхом теоретичного порівняння альтернатив з урахуванням накопиченого досвіду. У більшій частині неформальні методи базуються на інтуїції менеджера. їхня перевага полягає в тому, що приймаються вони оперативно, недолік - неформальні методи не гарантують від вибору помилкових (неефективних) рішень, оскільки інтуїція іноді може підвести менеджера.

2. Колективні методи обговорення і прийняття рішень. Основним моментом у процесі колективної роботи над прийняттям і реалізацією управлінських рішень є визначення кола осіб, учасників цієї процедури. Найчастіше це тимчасовий колектив, до складу якого входить, як правило, і керівники, і виконавці. Головними критеріями формування такої групи є компетентність, здатність вирішувати творчі завдання, конструктивність мислення і комунікабельність. Колективні форми групової роботи можуть бути різними: засідання, нарада, робота в комісії тощо. Найбільш розповсюджений такий метод колективної підготовки управлінських рішень, як "мозковий штурм" чи "мозкова атака" (спільне генерування ідей і наступне прийняття рішень).

Якщо потрібно прийняти рішення складної проблеми, то збирається група людей, що пропонують свої будь-які рішення визначеної проблеми. Основна умова "мозкового штурму"-це створення ситуації, максимально сприятливої для вільного генерування ідей. Щоб цього домогтися, забороня­ється спростовувати чи критикувати ідею, якою б, на перший погляд, фантастичною вона не була. Всі ідеї записуються, а потім аналізуються фахівцями Метод "Дельфі" отримав назву від грецького міста Дельфа, що прос­лавилося мудрецями, провісниками майбутнього. Метод "Дельфі" - це багаторівнева процедура анкетування. Після кожного туру дані анкетування допрацьовуються й отримані результати повідомляються експертам з відображенням їх рейтингу. Перший тур анкетування проводиться без аргументації, у другому - рішення підлягає аргументації, експерт може змінити рейтинг. Після стабілізації оцінок опитування припиняється і приймається запропоноване експертами чи скоректоване рішення.

Японська так звана кільцева система прийняття рішень - "кінгісе", суть якої в тому, що на розгляд готується проект нововведення. Він переда­ється для обговорення особам за списком, складеним керівником. Кожен повинен розглянути пропоноване рішення і дати свої зауваження в письмовому вигляді. Після цього проводиться нарада. Як правило, запрошуються ті фахівці, чия думка керівнику не зовсім зрозуміла. Експерти вибирають своє рішення відповідно до індивідуальних переваг. І якщо вони не збігаються, то виникає вектор переваг, що визначають за допомогою одного з наступних принципів прийняття рішень:

< > принципу більшості голосів - вибирається те рішення, що мас найбільше число прихильників; принципу диктатора - за основу береться думка однієї особи групи. Цей принцип характерний дія військових організацій, а також для прийняття рішень у надзвичайних ситуаціях; принципу Курно - використовується в тому випадку, коли пропонується число рішень, рівне числу експертів. У цьому випадку необхідно знайти таке рішення, яке б відповідало вимозі індивідуальної раціональності без обмеження інтересів кожного окремо; принципу Парето - використовується при прийнятті рішень, коли всі експерти єдине ціле, утворюють одну коаліцію. У цьому випадку оптимальним буде таке рішення, що невигідно змінювати відразу всім членам групи, оскільки воно поєднує їх у досягненні загальної мети; принцип Еджворта - використовується в тому випадку, якщо ірупа складається з декількох коаліцій, кожній з яких невигідно скасовувати своє рішення. Знаючи переваги коаліцій, можна прийняти оптимальне рішення не роблячи збитку один одному.

 

                         Питання для самоконтролю

                         1. Зробіть характеристику моделі теорії ігор.

                         2. Зробіть характеристику моделі теорії черг.

                         3. Зробіть характеристику моделі управління запасами.

                         4. Зробіть характеристику моделі лінійного програмування.

                         5. Яка роль методів моделювання у розробці та реалізації управлінських рішень?

                         6. Обгрунтуйте методи експертних оцінок.

                         7. Опишіть групи методів.

                         8. Зробіть характеристику принципів, що впливають на прийняття рішень.