Тема 58. Оперативне управління                                              виробництвом

​

                                                                                     План

                  1. Планування випуску продукції.

                  2. Оперативне управління виробництвом.

 

Використана література

1.  За редакцією доктора економічних наук Михайлова С.І. Менеджмент. Вінниця, «Нова книга", 2006 р. с.416.

2. Сирота В.Г. та інші. Менеджмент. Менеджмент. Навчально-методичний центр. Немішаєво, 2003 р. с. 131.

3. Сухарський В.С. Менеджмент. Тернопіль. «Астон», 2004 р.

 

         Основні поняття і положення теми: планування виробництва, прибуток, оперативне управління виробництвом.

 

1. Планування випуску продукції

         Планування виробництва передбачає прийняття рішення про експлуатацію операційної системи з урахуванням зміни сукупного попиту. І Іа промисловому підприємстві планову діяльність доцільно зосередити на чотирьох найважливіших напрямах: збут, фінанси, виробництво продукції, закупівля.

Основна мета організації (підприємства та його підрозділів) реалізується виконанням виробничої програми, якою визначається перелік, кількість, терміни та вартість виготовлення продукції.

Основою для формування виробничої програми є стратегічний план виробництва, який розробляється за результатами вивчення кон'юнктури ринку та збуту продукції. Ця сфера діяльності стосується вищого рівня менеджменту: великого значення набуває стратегічне мислення керівників, яке дозволяє обгрунтувати основні напрями розвитку, надати цілеспрямованості та гнучкеості в роботі. Гнучкість виявляється у завчасному передбаченні можливості подальшого розвитку підприємства та його підрозділів у зв'язку зі зміною ринкової ситуації. Враховуючи це, під час формування виробничої програми також визначаються заходи реконструкції або вдосконалення організації та управління виробництвом, формуються зв'язки із зовнішнім середовищем.

         Для кожного періоду планування необхідно визначити дві змінні: - обсяг виробництва; - кількість робітників, задіяних у певний період.

У менеджменті виділяють три основні стратегії планування обсягу виробництва:

1. Постійний обсяг виробництва при постійній чисельності робочої сили. Цей варіант стратегії передбачає стабільність обсягів виробництва продукції незалежно від коливань попиту. У цій ситуації кількість найманих робітників також залишається незмінною. Різницю між обсягом сукупного попиту та обсягом виробництва компенсують збільшенням або зменшенням запасів виготовленої продукції чи портфеля відкладеного попиту клієнтів. Такий принцип найчастіше використовують у капіталомістких виробництвах з відносно низькими питомими затратами на зберігання продукції або створення портфеля відкладених замовлень.

2. Змінний обсяг виробництва при постійній чисельності робочої сили. При такому варіанті планування обсяги виробництва змінюються залежно від попиту, але чисельність робочої сили залишається стабільною. Диспропорції між обсягом виробництва та чисельністю робочої сили регулюють організацією понадурочної роботи, наданням відгулів або передачею частини обсягу робіт субпідрядникам. Цей варіант стратегії реалізується у трудомістких галузях, де використовується висококваліфікована робоча сила, а створення запасів готової продукції або портфеля відкладених замовлень коштує дорого чи зовсім неможливе.

3. Змінний обсяг виробництва при змінній чисельності робочої сили. Цей варіант планування передбачає найм та звільнення робітників залежно від зміни обсягів виробництва. Така стратегія здійснюється у трудомістких виробництвах, які не потребують висококваліфікованої праці, а також у випадках, коли робітники віддають перевагу сезонній роботі. Будь-яка операційна система може використати один з розглянутих варіантів вироблення оптимального плану виробництва з мінімальними витратами. На практиці найчастіше одночасно реалізується два, ато й три варіанти стратегії планування. У сучасних умовах господарювання в Україні формування виробничих програм для об'єднань і їх підрозділів базується на єдиних принципах отримання максимального прибутку.

Формування виробничої проірами підприємства та її розподіл по цехах, як правило, здійснюється один раз на рік. Однак у процесі її реалізації можливі різні коригування номенклатури, кількості, обсягу робіт, що викликає необхідність управління виробничою програмою на рівні підприємства.

Поданий перелік програм є узагальненим. На кождному підприємстві складається свій варіант структуризації програм і завдань залежно від ряду чинників. Зазначений перелік може бути збільшений, наприклад, за рахунок вироблення годинних ірафіків роботи потокових ліній, а також скорочений у зв'язку з тим, що часто процес формування виробничої програми підприємства об'єднується з її розподілом між складальними цехами.

  

2. Оперативне управління виробництвом

Метою оперативного управління виробництвом є забезпечення суворого виконання заданого плану виробництва продукції за кількістю та номенклатурою у встановлені строки на підставі раціонального викорис­тання виробничих ресурсів.

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

       Для реалізації поставленої мети необхідно науково обґрунтувати побудову та функціонування системи оперативного управління виробництвом, яка повинна забезпечити вирішення наступних завдань: повне, комплексне та рівномірне виконання виробничої програми
при дотриманні строків виробництва продукції; повне та найбільш доцільне (оптимальне) використання ресурсів;  максимальне прискорення виробництва та забезпечення макси­мального використання оборотних засобів на стадії виробництва;  забезпечення умов, що сприяють розвиткові творчої активності персоналу; автоматизація виконання планово-розрахункових, облікових робіт.

         Зміст оперативного управління виробництвом полягає у натупному:

• визначення місця (цеху, дільниці, робочого місця) та часу (кварталу, місця, декади, зміни) виготовлення виробів, деталей;

• визначення фактичного стану виробничого процесу в кожний конкретний період часу;

• визначення відхилень від завчасно встановленого графіка техноло­гічного процесу;

• регулювання ходу виробництва для ліквідації наслідків небажених відхилень.

Вирішення основних завдань, що ставляться перед системою оперативного управління виробництвом, пов'язане з низкою труднощів: різноманітність і часта зміна номенклатури виробів; конструктивна складність багатьох виробів; різна (а часто й велика) тривалість виробничого циклу виготовлення виробів; великий, різноманітний та дорогий парк обладнання та техноло­гічного оснащення; різноманітний професійний і кваліфікаційний склад персоналу; різнотипний характер виробництва на більшості підприємств.

Оперативне управління виробництвом здійснюється на підставі плану виробництва продукції, розробленого на рік (квартал).

Система оперативного управління виробництвом - це складна органі-заційно-иланова система, яка охоплює три підсистеми: функціональну, елементну та організаційну.

Функціональна характеризує коло функцій, які повинна виконувати система управління, поелементна - основні елементи, з яких вона складаєть­ся, та організаційна - побудову системи управління.

Функціонально оперативне управління виробництвом змінюється так: на рівні підприємства юно полягає в організації руху предметів у межах року, кварталу, місяця; на рівні цеху такий рух забезпечується в межах кварталу, місяця, тижня (и'ятиденка); на рівні дільниці - в межах місяця, тижня, доби та по годинах.

Поелементно залежно від рівня оперативне управління виробництвом змінюється за складом і кваліфікацією управлінського персоналу; матема-

тичним забезпеченням завдань планування виробництва; складом і кількістю використовуваних комплексів технічних засобів; складом календарно-планових нормативів; використовуваними планово-розрахунковими одиницями; складом і змістом планової та облікової документації; характером і напруженістю інформаційних потоків.

Організаційно система оперативного управління виробництвом здійснює свої функції через нланово-диспетчерський відділ на рівні підприємства, планово-диспетчерське бюро на цеховому рівні, планово-управлінський персонал дільниці на низовому рівні.

Система оперативного управління виробництвом охоплює об'ємне та оперативно-календарне планування, облік та диспетчерування.

Під час об'ємного планування здійснюється розподіл річної виробничої програми підприємства в об'ємному (трудовому) та натуральному виразі між цехами та дільницями (на квартал або місяць).

Для вирішення завдань об'ємного планування широко використо­вуються методи математичного програмування. Значна специфіка у підходах до завдань розподілу річної програми по планових періодах зумовлена типом виробництва.

Оперативно-календарне планування - це логічне продовження та розвиток об'ємного планування. На цьому етапі об'єктом планування є окремі вироби, складальні одиниці, деталі та деталооперації. Воно базується на певних нормативах, які дозволяють здійснювати зв'язок календарних планів та узгоджувати роботу взаємозв 'язанихробочих місць, дільниць і цехів, а також забезпечувати найбільш ефективне використання ресурсів підприємства. До таких нормативів належать: заділ незавершеного виробництва, випередження запуску та випуску партій деталей і складальних одиниць, розміри та ритми партій деталей тощо.

Оперативний облік є важливою частиною оперативного управління виробництвом. Він повинен відповідати таким вимогам: єдність показників планування та обліку, достовірність, своєчасність, багатократність використання інформації.

Оперативний облік ходу виробництва на міжцеховому рівні зводиться до визначення та порівняння з планом випуску виробів складальними цехами, випуску цехами та передачі на склади та в інші цехи деталей, їх комплектів, складальних одиниць.

При регулюванні ходу виробництва необхідно, по-перше, звести до мінімуму втрати, викликані відхиленнями від плану і, по-друге, через певний і іеріод часу відновити запроектований стан, ліквідувавши наслідки відхилень. Коректування плану-графіка здійснюється традиційними заходами і може бути автоматизоване. При суттєвих відхиленнях від календарного графіка, коли вичерпані всі можливості його відновлення, для регулювання ходу виробничого процесу може бути використана електронно-обчислювальна техніка. Як правило, в такому випадку здійснюється повний перерахунок календарного графіка.

На багатьох зарубіжних підприємствах часто використовуються системи потокового виробництва з "виштовхуванням" виробів, запущених у виробництво (після завершення обробки на одній дільниці виріб "виштовхується" на наступну незалежно від того, готова вона прийняти виріб на обробку чи ні) та потокового виробництва з "витягуванням " оброблюваних виробів (оброблювані вироби послідовно "витягують" з попередньої дільниці в міру необхідності). Наприклад, фірма "Тойота" використовує систему "витягування", вважаючи її найбільш ефективною. Японський професор Ясухіро Монден, один з авторів високоефективної системи управління виробництвом на фірмі "Тойота", вважає її революцій-ною за своїм змістом, оскільки всі деталі "витягуються" на кожну наступну стадію з попередньої в міру необхідності. Оскільки лише на складальному конвеєрі точно відомий штучний, тобто необхідний для виготовлення одного виробу час і кількість необхідних вузлів та агрегатів, саме з цієї лінії направляється тара за деталями необхідної номенклатури на попрердні дільниці. Деталі, забрані з попередньої дільниці, знову виробляються, і їх кількість поповнюється. Так, у порядку зворотному до проходження технологічного процесу, кожна дільниця "витягує" необхідні деталі та матеріали з попередної дільниці. Отже, немає необхідності протягом місяця складати виробничі графіки одночасно для всіх технологічних стадій. Замість цього лише на складальному конвеєрі повинно бути відомо про зміни графіка його роботи. Для інформування всіх виробничих дільниць про штучний час і розмір партії продукції фірма "Тойота" використовує систему "канбан". Основними вигодами цієї системи є: скорочення браку та підвищення якості продукції; вплив фактора зацікавленості; ефект підвищення рівня відповідальності; відмова від резервних запасів.

 

                          Питання для самоконтролю

                          1. Обгрунтуйте напрямки виробництва продукції.

                          2. Зробіть характеристику стратегій планування обсягу виробництва продукції.

                          3. Опишіть рівні управління виробничою програмою.

                          4. Обгрунтуйте мету оперативного управління виробництвом.

                          5. Опишіть методику оперативного управління виробництвом.

​

​