68 | Mysite

Тема 68. Правове регулювання інвестиційної діяльності в сільському господарстві

План

1. Завдання інвестиційного менеджменту.

2. Принципи розробки інвестиційної стратегії.

3. Правове регулювання інвестиційної діяльності.

Використана література

1. За редакцією доктора економічних наук Михайлова С.І. Менеджмент. Вінниця, «Нова книга", 2006 р.

2. Заред доктора екон. Наук, професора, академіка УААН П.Т.Саблука. Формування та функціонування ринку агропромислової продукції. К.: “Нічлава”, 2000.

Основні поняття і положення теми: інвестиційний менеджмент, стратегія.

1. Завдання інвестиційного менеджменту

Інвестиційний менеджмент - це процес управління всіма аспектами інвестиційної діяльності суб'єкта підприємництва.

Основна мета інвестиційного менеджменту - забезпечити найефективнішу реалізацію інвестиційної стратегії суб'єктів підприємницької діяльності.

Для цього необхідно розв'язати такі основні завдання:

1. Забезпечити високий темп економічного розвитку суб'єктів
підприємництва шляхом здійснення ефективної інвестиційної діяльності,
розширення її обсягів, а також шляхом галузевої, асортиментної та
регіональної диверсифікації цієї діяльності. Економічне зростання
забезпечується насамперед шляхом інвестування;

Забезпечити максимізацію прибутку від інвестиційної діяльності, оскільки досягнення прибутку - основна мета суб'єктів підприємництва;

Цей процес пов'язаний з широким пошуком і оцінкою альтернативних варіантів інвестиційних рішень, які найбільш повно відповідають місії підприємства і завданням його розвитку.

Вихідною передумовою розвитку інвестиційної стратегії є загальна стратегія соціально-економічного розвитку підприємства. Будучи складовою загальної стратегії, інвестиційна стратегія має підпорядкований характер і повинна узгоджуватись з нею за сформульованими цілями і етапами їх реалізації.

На практиці підприємства АПК розробляють стратегію на 3-5- 7 років і рідше на 10-15 років. Порівняно невеликий строк, на який розробляється стратегія, зумовлюється насамперед нестабільністю зовнішньоеконо-мічного середовища, високим рівнем ймовірності соціально-економічних процесів, що відбуваються в АПК, труднощами у прогнозуванні динаміки абсолютного значення показників продуктивності сільського господарства та ін. Зрозуміло, що зі збільшенням строків, на яких розробляється стратегія, точність розрахунків помітно знижується, як і цінність розробок.

2. Принципи розробки інвестиційної стратегії

Відповідальним етапом розробки інвестиційної стратегії є її оцінка. Критеріями такої оцінки можуть бути:

Узгодженість інвестиційної стратегії підприємства із загальною стратегією соціально-економічного розвитку, цілями, напрямами і етапами реалізації стратегії;
Узгодженість інвестиційної стратегії із зовнішнім середовищем, прогнозованими змінами економічного розвитку, інвестиційного клімату в країні і кон'юнктури ринку;
Реалізованість інвестиційної стратегії з урахуванням наявності ресурсного потенціалу, влючаючи кадрове забезпечення;

4. Рівень ризику, пов'язаного з реалізацією інвестиційної стратегії;

5. Внутрішня збалансованість інвестиційної стратегії визначається
наскільки узгоджуються між собою окремі стратегічні цілі, напрями
інвестиційної діяльності і послідовність їх виконання;

6. Результативність інвестиційної стратегії;

7. Конкретизація інвестиційної стратегії за періодами її реалізації.
Найсуттєвішим фактором інвестиційної діяльності є наявність

фінансових ресурсів. Це перша умова формування інвестиційних планів і водночас основне обмеження. З оцінювання обсягів наявних ресурсів починається інвестиційне планування, і цими ресурсами перевіряється реальність уже розробленої інвестиційної стратегії.

3. Правове регулювання інвестиційної діяльності

Створення нормативно-правової бази щодо залучення та регулювання інвестиційної діяльності є одним із головних чинників формування привабливого інвестиційного клімату, що сприяє підвищенню міжнародної інвестиційної привабливості України, значному збільшенню обсягів інвестицій, забезпеченню захисту інвестора від інвестиційних ризиків. В Україні створено правову базу для здійснення інвестиційної діяльності, яка охоплює понад 100 правових і нормативних документів (законів, постанов, указів, положень, інструкцій).

Законодавчу базу державного регулювання іноземних інвестицій становлять: Закон України "Про інвестиційну діяльність" (перший нормативний акт, у якому викладено загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України), Закон України "Про захист іноземних інвестицій" та Закон України" Про режим іноземного інвестування". Особливістю державного правового регулювання діяльності інвесторів на території України є те, що поряд із зазначеними Законами, які регламентують виключно інвестиційну сферу в нашій державі, використовують положення низки міжгалузевих Законів та підзаконних нормативних актів, а також те, що законодавча база у сфері регулювання інвестиційної діяльності з року в рік змінюється, впливаючи на притік (відтік) іноземних інвестицій та на варіацію рівня ефективності їх використання. Зокрема, це стосується: ускладнення (спрощення) процедури внесення іноземних інвестицій; дозвільної системи; надання (або скасування) податкових пільг для іноземних інвесторів; конкретизації напрямків вкладень інвестицій та обмежень (заборони) діяльності іноземних інвесторів в окремих сферах економіки; гарантування незмінності законодавства щодо діяльності нерезидентів протягом тривалого періоду; обґрунтування відміни наданих гарантій та ін.

Так, згідно з Декретом Кабінету Міністрів України" Про режим іноземного інвестування", державна реєстрація іноземних інвестицій могла здійснюватись до моменту фактичного внесення іноземної інвестиції, тобто фактично реєструвалися наміри здійснення іноземного інвестування. Таке упущення було спростоване Законом України" Про режим іноземного інвестування", згідно з яким державна реєстрація іноземних інвестицій може здійснюватись лише після фактичного їх внесення. Порядок і процедуру реєстрації фактично внесених іноземних інвестицій, а також договорів (контрактів) на спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора визначено у постановах КМ України" Про затвердження Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій" і "Про затвердження Положення про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора". Прийняття у 2009 р. змін до Закону України Про режим іноземного інвестування, викладених у Законі України" Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи" стало значною перешкодою для залучення іноземних інвестицій. Зазначені у цьому документі зміни не узгоджувались із чинним порядком реєстрації іноземних інвестицій, окрім цього, потребували прийняття Національним банком України окремого порядку державної реєстрації іноземних інвестицій у вигляді валютних цінностей, що взагалі унеможливлювало внесення прямих іноземних інвестицій в економіку України у грошовій формі (хоча ця складова у структурі прямих іноземних інвестицій на цей час є найбільшою – 90,7 %). Цю, встановлену Законом у 2009 р., адміністративну перешкоду для входження іноземного капіталу в Україну було усунуто Законом України" Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання іноземних інвестицій та кредитування", згідно з яким було знято обов'язковість окремого порядку державної реєстрації іноземних інвестицій у вигляді валютних цінностей. Гальмівним чинником покращення інвестиційної привабливості в Україні та найбільш суперечливою є система надання дозволів (донедавна нараховувалось 227 видів документів дозвільного характеру та безліч дозволів, запроваджених органами виконавчої влади різних рівнів), яка є недосконалою і потребує системної реформи. Для здійснення реформи необхідно, насамперед, завершити інвентаризацію усіх документів дозвільного характеру, що видаються суб'єктам господарювання; узагальнити перелік документів дозвільного характеру та визначити недоцільні та непередбачувані законами України дозвільні документи; ініціювати законодавче визначення переліку видів діяльності, для яких слід отримувати дозволи; опрацювати на регіональному рівні і за результатами ініціювати законодавче розділення усіх дозволів на дві групи (одна група – дозволи на діяльність, пов'язану з високим ступенем ризику для здоров'я громадян, безпеки суспільства чи навколишнього середовища; друга група – дозволи, необхідні для здійснення більшості видів діяльності).

У цьому напрямі вже зроблено перші кроки, а саме у 2010 р. прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України" Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності", яким передбачено удосконалення процедури видачі юридичним та фізичним особам документів дозвільного характеру. Після внесення змін до чинного законодавства кількість видів документів дозвільного характеру скоротилась до 91. Згідно з цим Законом, суб'єкт господарювання має право провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або її видів на підставі подання декларації без отримання документа дозвільного характеру, за винятком тих видів господарської діяльності, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку певних дій щодо провадження господарської діяльності або видів господарської діяльності, які не можуть провадитися на підставі подання декларації відповідності матеріально-технічної бази суб'єкта господарювання вимогам законодавства", передбачено, що усі дії щодо здійснення господарської діяльності, які не були включені до Переліку, отримають право на провадження діяльності на підставі декларації.

Сприятливість інвестиційного клімату для іноземного інвестування характеризується системою гарантій, передбачених Українським законодавством. Проте численні зміни у законодавстві спричинили надмірну його складність і суперечливість у правозастосуванні, передусім це стосується одного із видів державних гарантій захисту іноземних інвестицій – гарантії їх захисту від зміни законодавства. В Україні гарантії прав суб'єктів інвестиційної діяльності і захист інвестицій встановлено Законом України "Про інвестиційну діяльність", у якому зазначено, що державними гарантіями захисту інвестицій визнається система правових норм, які спрямовані на захист інвестицій та не стосуються питань фінансово-господарської діяльності учасників інвестиційної діяльності та сплати ними податків, зборів (обов'язкових платежів).

Відповідно до положень Декрету Кабінету Міністрів України "Про режим іноземного інвестування" у разі зміни законодавства на вимогу іноземного інвестора впродовж 10 років повинно б застосовуватися спеціальне законодавство, що діяло на момент реєстрації інвестицій. Проте, прийнятий Верховною Радою України Закон "Про режим іноземного інвестування", скасував чинність Декрету Кабінету Міністрів України "Про режим іноземного інвестування", Закону України "Про іноземні інвестиції", та Закону України "Про Державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні". Згідно з цим Законом, для іноземних інвесторів на території України встановлено національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаченими законодавством України та міжнародними договорами України. Разом з тим, змінами, внесеними до Постанови Верховної Ради України "Про порядок введення в дію Закону України "Про режим іноземного інвестування", передбачено, що до іноземних інвестицій, які були здійснені до набуття чинності Закону України "Про іноземні інвестиції", застосовуються державні гарантії, встановлені чинним на той час законодавством. Тобто, до іноземних інвестицій, що були фактично здійснені та зареєстровані у період дії Закону України "Про іноземні інвестиції", протягом десяти років з дня реєстрації інвестиції, на вимогу іноземного інвестора застосовуються положення зазначеного Закону, а також інші акти спеціального законодавства України, зокрема податкового, митного, інвестиційного тощо, яке діяло на момент реєстрації інвестиції. До іноземних інвестицій, що були фактично здійснені та зареєстровані у період дії Декрету Кабінету Міністрів України "Про режим іноземного інвестування", застосовувалися положення цього Декрету.

Питання для самоконтролю

1. Обгрунтуйте поняття інвестиційного менеджменту.

2. Обгрунтуйте принципи розробки інвестиційної стратегії.

3. Опишіть методику формування інвестиційних ресурсів.

4. Зробіть характеристику правового регулювання інвестиційної діяльності.