74 | Mysite

Тема 74. Бізнес і підприємництво: поняття, роль і функції

План

1. Поняття бізнесу та підприємництва.

2. Особливості бізнесу в різних галузях народного господарства.

3. Особливості різних форм організації бізнесу.

Використана література

1. За ред. доктора економічних наук, професора Саблука П.Т. Реформування та розвиток підприємств агропромислового виробництва. Київ, «Урожай», 2000 р.

2. Сухарський В.С. Менеджмент. Тернопіль. «Астон», 2004 р.

Основні поняття і положення теми: бізнес, підприємництво, підприємець, одноосібне володіння, партнерство, корпорація.

1. Поняття бізнесу та підприємництва

         Підприємництво (підприємницька діяльність) — це основний вид самостійної господарської діяльності, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, яких називають підприємцями, від свого імені і на свій ризик на постійній основі. Ця діяльність спрямована на досягнення запланованого результату (одержання прибутку або підприємницького доходу) шляхом найкращого використання капіталу і ресурсів економічно відокремленими суб'єктами ринкового господарства. Вони несуть повну матеріальну відповідальність за результати своєї діяльності і підпорядковуються правовим нормам (законодавству) країни.
         Підприємництво як особливий вид діяльності вимагає від суб'єктів цієї діяльності певного способу мислення, особливого стилю і типу господарської поведінки. ідприємництво як самостійна діяльність передбачає свободу і самостійність суб'єктів цієї діяльності в різних напрямках.
Підприємництво як господарська діяльність передбачає організацію та управління господарським процесом незалежно від виду і сфери діяльності фірми або індивідуального підприємництва.
         Підприємницька діяльність здійснюється фізичними та юридичними особами. Фізичні особи — це індивідуальні підприємці, правове становище яких регулюється відповідними законами. Юридична особа — це носій матеріальних прав і обов'язків. Підприємницька діяльність, яка здійснюється фізичними особами, належить до індивідуальної (приватної) підприємницької діяльності. Підприємницька діяльність, яка здійснюється юридичними особами, належить до колективного підприємництва.
Осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, називають підприємцями.
         Підприємець — це особа, яка вкладає власні засоби в організацію справи і бере на себе особистий ризик, пов'язаний з його результатами, а також всю повноту відповідальності за кінцеві результати діяльності як індивідуальної, так і колективної. ідприємець здійснює господарську діяльність від свого імені й на свій ризик. ідприємницька діяльність здійснюється на постійній основі, а не на основі одноразових угод.
         Підприємницька діяльність спрямована на: досягнення комерційного успіху, одержання прибутку, або підприємницького доходу; найкраще використання капіталу: власності, іншого майна, фінансових, матеріально-технічних, трудових ресурсів.
         В Україні в залежності від форм власності розрізняють державні, колективні та власні підприємства або виробниче, комерційно-збутове та фінансово-кредитне підприємництво.
         Державне підприємство — не діяльність державних підприємств, які випускають товари і надають послуги, що необхідні для розвитку національної економіки України. Воно здійснюється не тільки на комерційній основі, а й відіграє провідну роль в економіці у зв'язку з перевагою державної власності й недостатнім розвитком ринкових відносин.
         Бізнес — це справа, ділова активність, спрямована на вирішення завдань, пов'язаних у кінцевому підсумку із здійсненням на ринку операцій обміну товарів і послуг між економічними суб'єктами ринку, з використанням форм та методів конкретної діяльності, які склалися в ринковій практиці.
         Бізнес робиться заради одержання доходу (прибутку) від результатів діяльності у найрізноманітніших сферах — виробництві і торгівлі товарами та послугами, банківській та страховій справах, при проведенні транспортних, орендних і багато інших операцій як видів діяльності.
Бізнес — поняття більш широке, ніж підприємницька діяльність, оскільки до бізнесу належить здійснення будь-яких одноразових комерційних угод у будь-якій сфері діяльності, які направлені на одержання доходу.
Суб'єкту бізнесі називається бізнесменом або комерсантом.
         Статус комерсанта визнається законом за особою, діяльність якої характеризується такими ознаками: укладання угод, здійснення інших господарських операцій у вигляді підприємництва; здійснення підприємницької діяльності від свого імені, тобто як самостійного економічного суб'єкта ринкових відносин.
         Бізнесмен вкладає в справу гроші, а після завершення справи або деякого ділового циклу одержує гроші назад з прибутком.
Бізнес — це спочатку організація виробництва, економічна діяльність, а потім вже, власне, робота грошей.
         У менеджменті широко використовується таке поняття як "підприємницька структура". Під підприємницькою структурою розуміється склад суб'єктів ринкових відносин, до числа яких належать тільки ті організаційно-господарські одиниці, метою діяльності яких є одержання прибутку як кінцевого результату діяльності.
         Виділяють чотири категорії економічних суб'єктів: фірми, банки, страхові і трастові компанії, інвестиційні структури.
Фірма — це будь-яка організаційно-господарська одиниця, яка здійснює підприємницьку діяльність в галузі промисловості, торгівлі, будівництва, транспорту, яка переслідує комерційні цілі, користується правами юридичної особи. Фірма може мати одне або багато виробничих підприємств, кожне із яких спеціалізується на випуску закріпленої за ним номенклатури виробів.
В управлінському процесі виробнича діяльність в рамках фірми підлягає координації, плануванню, організації і контролю або з єдиного центру, або на конкретному управлінському рівні.
         Підприємство — це виробничо — господарська одиниця, яка є сукупністю матеріальних та людських ресурсів і організована для досягнення конкретно поставлених цілей. Підприємства здійснюють технологічний процес виробництва як засіб перетворення матеріально-технічних і людських ресурсів у продукти та послуги.

2. Особливості бізнесу в різних галузях народного господарства

Сільське господарство як галузь матеріального виробництва має ряд особливостей, що позначаються на його функціонуванні в умовах ринкової економіки. Найперша з них пов’язана з відносною іммобільністю ресурсів, яка є бар’єром на шляху перерозподілу їх (крім трудових ресурсів) із сільського господарства в промисловість та інші галузі. А це означає, що дана галузь не бере безпосередньої участі у формуванні середньої норми прибутку між галузями. Теоретично можна уявити, що при зменшенні доходів у сільському господарстві, яке може мати місце в дійсності через зниження цін внаслідок зростання пропозиції сільськогосподарської продукції, фермери в пошуках прибутковішого бізнесу перерозподілять свої ресурси на користь інших виробництв.
В результаті пропозиція сільськогосподарської продукції зменшиться щодо попиту, отже, зростуть ціни на неї, а з ними — і доходи сільських товаровиробників, урівноважуючись з розміром доходів інших галузей.

Проте в реальному житті такого перерозподілу ресурсів не відбувається, за винятком істотного відтоку сільського населення в промисловість і сферу послуг, що має місце в усіх розвинутих країнах. Причина цього полягає в тому, що людські ресурси на селі хоч і скорочуються, але земельні ділянки, якими вони володіли або на яких вони працювали, не будучи їх власниками, продовжують залишатися в сільськогосподарському обороті. На них і далі виробляється сільськогосподарська продукція, що вимагає від товаровиробників достатньої кількості основного та оборотного капіталу. Це заважає його перетіканню в інші галузі. Більше того, для забезпечення ефективності виробництва в умовах конкуренції сільські товаровиробники повинні здійснювати інвестиції з урахуванням фактичних масштабів землекористування. В цьому саме і виявляється іммобільність ресурсів сільського господарства. Завдяки цьому, а також впровадженню у виробництво досягнень НТП пропозиція сільськогосподарської продукції зростатиме. Тому логічно сподіватися, що в таких умовах ціни на сільськогосподарську продукцію і доходи сільських товаровиробників матимуть тенденцію до зниження. Ця проблема вимагає спеціального розгляду, і до неї ми ще повернемося.

На відміну від промисловості до процесу сільськогосподарського виробництва залучено не три, а чотири ресурси — основні й оборотні фонди, жива праця і земля, причому земля в сільському господарстві є головним засобом виробництва, тоді як в інших галузях (крім добувної) вона є лише просторовим базисом. Як основний засіб виробництва земля вимагає свого відтворення на розширеній основі, що породжує ряд специфічних проблем, пов’язаних із збереженням і підвищенням родючості ґрунту.

Аграрні підприємства працюють в умовах ризику і невизначеності. Однією з причин цього є те, що в сільському господарстві економічний процес відтворення тісно переплітається з природними (біологічними) процесами. Сільськогосподарська продукція виробляється за допомогою живих організмів (рослин, тварин, мікроорганізмів), які часто функціонують як засоби виробництва. Оскільки ці живі організми розвиваються за біологічними законами, то цим і зумовлюється відома залежність процесу відтворення в сільському господарстві від природних факторів, що, в свою чергу, вимагає всебічного врахування їх і глибоких знань агробіологічної науки.

Сільськогосподарське виробництво здійснюється в різних ґрунтово-кліматичних умовах — добрих, середніх і поганих, що безпосередньо позначається на результатах господарської діяльності підприємств і має наслідком (за інших однакових умов) істотну диференціацію рівня їх економічного розвитку. Підприємства, що працюють у відносно гірших природних умовах, менш конкурентоспроможні, мають вищу вірогідність банкрутства. В умовах ринку ціновий фактор не може бути тим важелем, який забезпечував би таким підприємствам відносне благополуччя і зменшував ризик збанкрутувати. Тому виникає потреба в державній підтримці таких сільськогосподарських підприємств за допомогою позацінових економічних важелів.

У сільському господарстві робочий період (час безпосереднього використання живої і уречевленої праці) не збігається з періодом виробництва (час від початку виробництва до одержання готової продукції). У результаті такого незбігу виникає сезонність виробництва, яка виявляється в нерівномірному, переривчастому використанні робочої сили і засобів виробництва, в нерівномірному надходженні продукції і доходів протягом року. Це вимагає розробки заходів щодо пом’якшення сезонності і врахування цього фактора при виборі спеціалізації підприємства. Крім того, така залежність від природних умов викликає необхідність створювати на аграрних підприємствах значні страхові резерви насіння, кормів на випадок неврожаю, спричиненого форс-мажорними обставинами — посухою, градобоєм, повенями тощо.

Сільське господарство — це кредитомістка галузь, яка не може нормально розвиватися без залучення зі сторони (банків, інших кредитних установ) додаткових фінансових ресурсів, насамперед у формі короткострокових кредитів, для здійснення поточних платежів з метою забезпечення операційної діяльності. Адже в сільському господарстві, як уже зазначалося, існує великий сезонний розрив між вкладенням оборотного капіталу й отриманням доходів. Тому аграрні підприємства повинні мати значні суми коштів для покриття сезонних витрат. Тримати спеціально на такі цілі власні кошти тривалий час економічно невиправдано. Значно ефективніше мінімальні виробничі запаси і кошти в розрахунках формувати за рахунок власних джерел, а понад цього — позичкових, тобто за рахунок кредитів.

Сільське господарство є менш інвестиційно привабливою галуззю порівняно з рядом інших галузей народного господарства. Це спричинено тривалим періодом виробництва сільськогосподарської продукції, який продовжується нерідко більше року і характеризується поступовим наростанням вкладень від початку виробництва до його завершення й одночасним вивільненням коштів у кінці виробництва при одержанні готової продукції. Потенційні інвестори спрямовують свій капітал насамперед у ті виробництва, де має місце швидкий кругообіг коштів, а отже, де можна отримати і швидку віддачу від його інвестування. За цією характеристикою, як бачимо, сільське господарство є менш привабливою галуззю. Якщо взяти до уваги ще й існування підвищеного ризику недоодержання готової продукції в очікуваному обсязі через незалежні від виробника обставини — несприятливі природно-кліматичні умови, то стає зрозумілим, чому ця особливість сільського господарства не є тимчасовою, а органічно притаманна йому і проявляється лише з різною інтенсивністю залежно від стану розвитку галузі й окремих аграрних підприємств та кон’юнктури на ринку інвестицій.

В сільському господарстві порівняно з іншими галузями значно ускладнюється процес управління виробництвом. Це зумовлено наступними причинами:

необхідністю розвивати в аграрних підприємствах декілька товарних галузей, які істотно відрізняються технологією та організацією виробництва;

роззосередженістю працівників по великій території, площею нерідко декілька тисяч гектарів земельних угідь і складністю в зв’язку з цим прийняття оперативних рішень (розпоряджень) відповідно до зміни поточної виробничої ситуації;

доступністю території аграрних підприємств та їх господарських об’єктів стороннім особам і необхідністю докладання додаткових зусиль для організації збереження власного та орендованого майна, вирощеного врожаю;

потребою залучення сезонної робочої сили в періоди збігу сільськогосподарських робіт і труднощами управління нею в складі тимчасових організаційних ланок, які нерідко посилюються через низьку кваліфікацію таких працівників;

необхідністю подовження робочого дня працівників аграрних підприємств з метою своєчасного виконання ними важливих технологічних операцій у стислі (оптимальні) агротехнічні строки та існування таких робочих місць, зокрема в молочному скотарстві, що характеризуються розірваністю робочого дня працівників.

Специфічною особливістю сільського господарства є існування взаємозалежності і взаємодоповнюваності окремих галузей, що вимагає всебічного обґрунтування галузевої структури підприємства. Виявом цієї особливості є, зокрема, та обставина, що значна частка продукції даної галузі не набуває товарної форми, а використовується в наступних циклах відтворення.

3. Особливості форм організації бізнесу

Підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, (ч. 1 ст. 42 Господарського кодексу України).

Підприємницька діяльність в Україні може здійснюватися:

а) фізичними особами — підприємцями без утворення юридичної особи;

б) юридичними особами.

Різновидом юридичних осіб, що створюються для здійснення підприємницької діяльності, є господарські товариства. Вони виникають там, де потрібне об'єднання особистих зусиль або капіталу кількох осіб для ведення того або іншого бізнесу. Крім того, інститут господарських товариств допомагає обмежити або більш рівномірно розподілити ризики від ведення підприємницької діяльності. Поняттям "господарське товариство" охоплюється кілька самостійних видів комерційних юридичних осіб, спільною рисою яких є те, що їх статутний фонд або капітал поділяється на частки.

Законодавством визнано, що господарськими товариствами визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

Докладне вивчення норм активно-правової бази дає змогу виділити такі істотні ознаки господарського товариства:

1. Господарські товариства є юридичними особами. їм властиві всі істотні ознаки й атрибути юридичної особи, а саме:

а) господарське товариство має організаційну єдність. Його діяльність побудована на взаємодії різноманітних структурних груп: учасників товариства, органів управління, трудового колективу. Але в зовнішніх відносинах товариство завжди є єдиним цілим. Організаційна структура товариства закріплюється в його установчих документах, до яких належать статут і установчий договір, а також в інших внутрішніх нормативних актах. У цих документах визначаються органи і особи, які правомочні приймати рішення від імені товариства (виражати його волю), представляти товариство у зовнішніх відносинах, а також здійснювати безпосередню підприємницьку діяльність від імені товариства. Докладно регулюється порядок формування і функціонування органів товариства, проводитьсярозмежування їх компетенції;

б) майно господарського товариства є відокремленим від майна його учасників, інших осіб, а також держави. Майно належить товариству на праві колективної власності (ст. 12 Закону "Про господарські товариства", статті 20, 25, 26 Закону "Про власність") і позначається на самостійному балансі;

в) господарське товариство діє в цивільному обігу від свого імені. Будь-яке товариство має атрибути, шо дають можливість виділити його з числа інших юридичних осіб (індивідуалізувати). Такими атрибутами є: найменування, відмінне від найменування чи прізвища учасників.

Міжнародна класифікація організаційних форм бізнесу. Особливості створення, переваги та недоліки різноманітних організаційно-правових форм підприємницької діяльності. Правові форми організації підприємницької діяльності в Україні. Форми здійснення приватної підприємницької діяльності. Особливості створення господарських товариств: повного, командитного, товариства з додатковою відповідальністю.
         Особливості створення та функціонування товариств з обмеженою відповідальністю.
         Міжнародна класифікація організаційних форм бізнесу. Особливості створення, переваги та недоліки різноманітних організаційно-правових форм підприємницької діяльності. Підприємницьку діяльність можна виконувати на основі створення індивідуального (одноосібного, як це прийнято в західних країнах) підприємства або через створення підприємства в формі товариства або спілки. Індивідуальне (одноосібне підприємство_ - це підприємство, яке є власністю однієї людини, яка несе повну відповідальність як за ведення бізнесу, так і за наслідки, пов’язані з цією діяльністю. Підприємництво в цій формі може здійснюватись як на основі підприємства, яке має статус юридичної особи так і на базі підприємства, яке не є юридичною особою. Справа в тому, що в цілому ряді країн для внесення підприємства в торговий реєстр (регістрація підприємства), т.е. для процедури, пов’язаної з одержанням статусу юридичної особи, необхідно дотримуватись вимоги закону. В основному це відноситься до мінімально допустимого розміру підприємства (частіше всього статутного капіталу) і зайняття діяльністю, не забороненою законом.
         Юридичною особою є ділове підприємство, яке має власний статут, рахунок в банку і занесення в торговий (державний) реєстр, т.е. які пройшли процедуру офіційного затвердження. Якщо займаються підприємницькою діяльністю на основі підприємства без статусу юридичної особи, необхідно мати дозвіл займатись яким-небудь промислом. В нашій країні підприємницька діяльність без реєстрації заборонена.

Підприємництво, яке ведеться без наймання робочої сили, реєструється як індивідуальна трудова діяльність. Світова практика говорить, що малий бізнес – є основа економіки, але по об’єму виробництва, чисельності занятих, в цілому – ведуче місце належить великим підприємствам. Між великими і малими підприємствами знаходиться велика кількість середніх підприємств.
         Класифікація підприємств, в залежності від кількості занйятих, в кожній країні ведеться по різному. В Росії і Україні таким критерієм вважається кількість зайнятих. До суб’єктів малого підприємства відносять таких індивідуальних підприємців, які ведуть свою діяльність без створення юридичної особи, а також організацій зі статусом юридичної особи з обмеженою кількістю працюючих (сюди входять і працюючі на основі договору підряду) до 15 чоловік незалежно від профілю їх діяльності.
         При розгляді проблеми організаційно-правової форми підприємства (особливо при його створенні) потрібно мати на увазі, що приватне підприємство може вестись на індивідуальній і правовій основі. Індивідуальне підприємство передбачає здійснення певної форми економічної активності від свого імені і під свою відповідальність, яка в цьому випадку трактується як повна і необмежена (відповідає не тільки майном підприємства, а й власним). Що примушує ділових людей займатись індивідуальним підприємством? Психологічне відчуття повної свободи дій і прийняття рішень на свій розсуд, намагання виглядати зі сторони значною особою.
         Колективною називають таку форму підприємницької діяльності, яка ведеться через об’єднання осіб або капіталів і ведеться від імені підприємства (юридичної особи, а не окремих фізичних осіб), які несуть колективну відповідальність і мають колективний прибуток, розділений між його учасниками. Колективне підприємництво передбачає певну форму кооперації (об’єднання осіб або капіталів).
         Колективне підприємництво може здійснюватись на статутній або договорній основі. Статутна форма передбачає обмеження відповідальності положеннями, вказаними в статутні підприємства. Об’єднання капіталів на статутній основі зв’язано з об’єднанням коштів, під якими ми розуміємо грошову і майнову форми. Така форма не передбачає об’єднання діяльності самих осіб, які прийняли рішення про об’єднання коштів.
         Договірна форма звичайно пов’язується з необмеженою відповідальністю і не передбачає, як правило, державної реєстрації (надання підприємству статусу юридичної особи). Об’єднання капіталів на договірній основі виникає при заснуванні повного товариства (його учасники несуть необмежену солідарну відповідальність по зобов’язаннях товариства всім своїм майном). З точки зору правових наслідків повне товариство відноситься до небажаних форм об’єднання, так як не передбачає обмеження відповідальності.

Одноосібне володіння, партнерство, корпорація

Правові форми організації підприємницької діяльності в Україні. Форми здійснення приватної підприємницької діяльності.
Підприємницька діяльність на Україні відбувається також і різних організаційно-правових формах. В загальному її можна поділити на три великі групи: індивідуальна, партнерська, корпоративна. Всі наявні форми підприємств поділяються на 3 групи в залежності від: 1) форми власності;
2) обсягів господарського обороту та кількості працівників; 3) способом їх об’єднання. Форми власності – індивідуальне, сімейне, приватне, колективне, комунальне та державне підприємство. Обсяги обороту – у промисловості та капітальному будівництві мали підприємств чисельність працюючих до 200 осіб, в інших галузях виробничої сфери – до 50 осіб, у галузях невиробничої сфери – до 25, у роздрібній торгівлі – до 15 осіб. Залежно від способу об’єднання розрізняють асоціації, корпорації, концерни. Зокрема концерн, як статутне об’єднання підприємств створюється на основі повної фінансової залежності від одного чи групи підприємців. Головна мета такого об’єднання полягає в тому, щоб фірми, прагнучи вистояти в умовах нерівномірного розвитку економіки, проникають в нові для себе галузі і сфери розширюють асортимент товарів та послуг, поступово перетворюються в багатогалузеві комплекси. Значного поширення в процесі реформування власності корпоратизації та акціонування підприємств набули господарські товариства. Закон України “Про господарські товариства” визначає поняття й види господарських товариств, правила їх створення, діяльності, права і обов’язки їх учасників та засновників. Господарськими товариствами визначаються підприємства, організації, установи, що створені на засадах угоди юридичними особами та громадянами через об’єднання їх майна та спільну підприємницьку діяльність із метою одержання прибутку. Види господарських товариств: акціонерні, ТзОВ, тов-ва з додатковою відповідальністю, повні, командитні. Акціонерне товариство, ТзОВ і тов-во з додатковою відповідальністю створюється і діє на підставі установчого договору і статуту, повне і командитне товариство – на підставі установчого договору. Установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і мету його діяльності, склад засновників і учасників, найменування і місце знаходження, розмір і порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків і збитків, склад і компенсацію органів товариства і порядок винесення ними рішень.
Особливості створення та функціонування товариств з обмеженою відповідальністю. ТзОВ признається товариство, яке має статутний фонд, розділений на долі, розмір яких визначається установчими документами.

Питання для самоконтролю

1. Розкрийте сут понять: бізнес, підприємництво.

2. Обгрунтуйте взаємодію бізнесу із різними економічними суб’єктами.

3. Обгрунтуйте особливості бізнесу в різних галузях народного господарства.

4. Обгрунтуйте особливості форм організації бізнесу.

5. Розкрийте суть поняття: одноосібне володіння.

6. Розкрийте суть: партнерство.

7. Розкрийте суть: корпорація.