Тема 78. Організація управління в                              підприємствах малого бізнесу

​

                                                                                     План

                          1. Організація управління в підприємствах малого бізнесу.

                          2. Організація управління в ФГ.

 

Використана література

1. Кібенко М.Г. Основи менеджменту. ВКП "Аспект" 2000 р. с.210.

2. За редакцією доктора економічних наук Михайлова С.І. Менеджмент. Вінниця, «Нова книга", 2006 р. с.416.

3. Сухарський В.С. Менеджмент. Тернопіль. «Астон», 2004 р.

​

         Основні поняття і положення теми: мале підприємство, ФГ, Статут, колективний договір.

​

1. Організація управління в підприємствах малого бізнесу

           Характерними рисами малого бізнесу є обмежена сфера діяльності, невеликі розміри порівняно з галуззю в цілому, незалежне (самостійне) управління, власний (статутний) капітал, велика оперативність і чіткість.

           Малий бізнес поширений у галузях, для яких невластиві фондо-, науко-і енергоємні технологічні процеси, а успіх вирішальною мірою залежить від індивідуальних зусиль, збереження зональних особливостей і традицій, досягнення високих кінцевих результатів без збільшення чисельності працюючих. Так, малий бізнес оперативно реагує на зміни споживчого попиту, добре пристосований до ринків обмежених і тих, де вирішальну роль відіграють інновації та персональні взаємовідносини.            Крім того, надає економіці належної гнучкості, сприяє формуванню конкурентного середовища, забезпечує робочими місцями тисячі людей, простий у формуванні управління, швидко реагує на можливості, потребує порівняно невеликого початкового капіталу, користується державними пільгами. Водночас малому бізнесу властиві і певні недоліки. Зокрема, він не завжди має рівний доступ до ресурсів, особливо фінансових, а незначні масштаби діяльності не дають змоги успішно вирішувати питання внутрішньої спеціалізації. Це зумовлює високий рівень банкрутства серед підприємств малого бізнесу.

           Незважаючи на це, малому бізнесу нині приділяється велика увага. Оскільки розвиток малого підприємства вимагає виваженої економічної політики і фінансової підтримки, особливо на старті, чіткої нормативної бази, створення розвинутої ринкової інфраструктури та інформаційної мережі, то для координації процесу розвитку малого бізнесу в нашій країні створено спеціальний підрозділ у складі Міністерства економіки України зі сприяння малим підприємствам і підприємництву та Український національний фонд підтримки підприємництва і розвитку конкуренції.

Організаційною формою малого бізнесу в Україні є насамперед малі підприємства на основі різних форм власності у всіх галузях народного господарства. До малих належать підприємства, в яких чисельність працюючих не перевищує: у промисловості і будівництві -200 осіб, у науці і науковому обслуговуванні - 100, в інших галузях виробничої сфери-50, у галузях невиробничої сфери - 25, у роздрібній торгівлі - 15 осіб.

Мале підприємство - самостійний господарюючий статутний суб'єкт, що діє на засадах повного господарського розрахунку, самофінансування і самоокупності, мас права юридичної особи і здійснює виробничу, науково­дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Мале підприємство має самостійний баланс, розра­хунковий та інші розрахунки в установах банків, гербову печатку, фірмовий бланк, штамп із своїм найменуванням і товарний знак, користування яким є винятковим правом підприємства і підлягає юридичному захисту. Мале підприємство здійснює будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені чинним законодавством України і відповідають цілям, передбаченим Статутом.

У своїй роботі мале підприємство керується законами України, Статутом, затвердженим його засновниками (засновником), і засновницьким договором.

Джерелами формування фінансових ресурсів малого підприємства є: прибуток (дохід), амортизаційні відрахування, кошти, одержані від продажу цінних паперів, пайові внески членів трудового колективу, організацій, громадян та інші надходження.

Управління підприємством здійснюється відповідно до Статуту на підставі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна та самоврядування трудового колективу. Підприємство самостійно визначає структуру, управління, встановлює штат і оплату праці.

Вищим керівним органом підприємства є загальні збори трудового колективу. Виконавчі функції з управління колективним підприємством здійснює Рада.

Збори трудового колективу розглядають Статут підприємства, обира­ють (приймають за контрактом) директора строком на п'ять років, затверд­жують правила внутрішнього розпорядку, заслуховують звіти про господарську діяльність, затверджують річний звіт підприємства; обирають представників до Ради підприємства. Збори трудового колективу прово­дяться не рідше одного разу на рік.

Для керівництва діяльністю підприємства обирається Рада підпри­ємства, до складу якої входять директор і представники трудового колективу.

Рада підприємства визначає загальні напрями економічного і соціального розвитку; порядок розподілу чистого прибутку; вирішує питання про припинення діяльності; приймає рішення стосовно зовнішньоекономічної діяльності; розглядає соціальні проблеми членів трудового колективу; вносить зміни і доповнення до Статуту підприємства; призначає бухгалтера і ревізора; вирішує питання кредитування; розглядає і затверджує проект колективного договору; розглядає і згідно з Статутом підприємства вирішує питання самоврядування трудового колективу; бере участь у вирішенні питань матеріального і морального стимулювання продуктивної праці, заохочення винахідницької і раціоналізаторської діяльності, порушує клопотання про представлення працівників до державних нагород.

Рада підприємства правомочна вирішувати питання за умови присутності не менше 2/3 її членів. Рішення Ради приймається більшістю голосів її членів. Рада підприємства проводить свої засідання не рідше одного разу на квартал.

Керівник підприємства самостійно вирішує питання про діяльність підприємства, за винятком віднесених до компетенції зборів і ради. Засновник не має права втручатися в оперативну діяльність керівника підприємства.

Директор без особливого доручення діє від імені підприємства, представляє його в установах і організаціях, розпоряджається майном підприємства, укладає договори, видає доручення, відкриває рахунки в банках, приймає і звільняє працівників.

Підприємство здійснює облік результатів роботи, контроль за ходом виконання робіт, веде оперативний, бухгалтерський, статистичний облік і подає звітність згідно з визначеним Міністерством статистики України порядком.

Контроль фінансово-господарської діяльності підприємства здійснюється державними органами.

  

2. Організація управління в ФГ

Досить поширеною організаційною формою підприємництва в сільському господарстві України стали фермерські господарства.

Фермерське господарство - це сімейно-трудове об'єднання, засноване на приватній власності і переважно особистій праці членів господарства, функціонує на засадах самоврядування, самостійно визначає напрям своєї діяльності, структуру і масштаби виробництва, вирощує, виробляє, переробляє і реалізує продукцію, створюються фермерські господарства однією або групою фізичних осіб, його членами можуть бути подружжя, діти, батьки, родичі й інші особи, які спільно ведуть господарство.

Фермерське господарство є юридичною особою, має свій Статут, повну самостійність, назву, печатку, рахунок у банку. Законом України "Про фермерське господарство" передбачено виділення фермерам земельних ділянок у розмірі не більш 50 га с.-г. угідь і 100 га всіх земель.

Діяльність фермерського господарства в основному ґрунтується на особистій праці його членів, однак до виконання робіт у господарстві можуть залучатися за договором наймані робітники, на яких поширюється (як і на його членів) соціальне страхування і соціальне забезпечення, зберігається виробничий стаж і право на пенсію.

Фермерське господарство працює на повному госпрозрахунку. Порядок сплати с.-г. податку здійснює у тих самих розмірах як і для держгоспів та інших підприємств аграрного сектору. Протягом перших трьох років після створення фермерське господарство звільняється від сплати сільськогосподарського податку взагалі.

Управління фермерським господарством здійснюється на засадах самоврядування відповідно до Закону „Про фермерське господарство" і Статуту фермерського господарства.

Головою фермерського господарства є засновник або його право­наступник, який представляє інтереси господарства перед державними, кооперативними, громадськими, зарубіжними та іншими підприємствами і організаціями, окремими громадянами. На ім'я голови видасться Державний акт на право довічного успадкованого володіння землею або приватної власності.

Об'єктами власності фермерського господарства є жилі будинки, господарські будівлі, насадження на земельній ділянці, продуктивна і робоча худоба, нтиця, сільськогосподарська техніка та інвентар, транспортні засоби, продукція та інше майно. Користування власністю, її використання і диспонування селянин здійснює самостійно. Земля селянського госпо­дарства є об'єктом постійного і безстрокового володіння та використання, не підлягає купівлі, продажу, віддачі під заставу.

Розміри земельного наділу, що надається фермерському господарст­ву, можуть бути змінені лише за згодою селянина. Господар, який відмовився продовжувати діяльність, має право призначити з числа членів господарства (подружжя, дітей, батьків, родичів, які разом проживають і ведуть господарство) спадкоємця, який набуває переважного права на подальше ведення господарства.

Втручання державних, інших органів і посадових осіб у виробничу діяльність фермерського господарства забороняється.

Суперечки між членами господарства і спадкоємцями з приводу подальшого ведення господарства вирішуються в судовому порядку з урахуванням внеску кожного з них у розвиток господарства, а також реаль-них можливостей ведення господарства (працездатності та професійної підготовки).

Фермерське господарство і його власність успадковуються за законом і заповітом. Спадкоємець, що продовжує діяльність господарства, звільняється від сплати державного мита за видачу свідоцтва про право на спадкування.

Фермерське господарство відшкодовує витрати за рахунок прибутку. Виробничі, комерційні та інші відносини селянина з державними, кооперативними та іншими підприємствами, закладами, організаціями, селянськими господарствами і громадянами здійснюються на підставі договорів. Розподіл доходів здійснюється за домовленістю.

Продукція фермерського господарства реалізується за договірними цінами на внутрішньому і зовнішньому ринках. Господарство має право продавати вирощену і виготовлену сільськогосподарську та іншу продукцію заготівельним і переробним організаціям, підприємствам аграрного сектору, держгоспам, за договорами, а також магазинам і на ринку.

Для ведення касових операцій і зберігання коштів господарство мас право відкривати рахунки у відділеннях банків, диспонувати за своїм розсудом засобами (чеками, акредитивами, готівкою) без обмежень.

Банківські установи на підставі договорів надають фермерському господарству довгострокові й короткострокові кредити. Державні та кооперативні організації мають право кредитувати фермерські господарства відповідно до укладених з ними договорів. Майно селянського господарства підлягає добровільному страхуванню.

Фермерські господарства можуть об'єднуватися на добровільних засадах у кооперативи, товариства, спілки або брати участь в їх діяльності і одержувати відповідну суму доходів.

Контроль за діяльністю фермерського господарства з питань охорони праці, пожежної безпеки, боротьби із захворюваннями тварин, хворобами і шкідниками рослин, додержання чинного законодавства про охорону праці, природи і сплату податків здійснюють державні органи.

Діяльність фермерського господарства припиняється, якщо не залишається жодного члена господарства, спадкоємця чи іншої особи, що бажає продовжувати його діяльність, а також у разі припинення права володіння землею. Право фермерського господарства на володіння і користування землею припиняється повністю або частково у разі добровільної відмови від користування земельними ділянками, використання земельних ділянок не за призначенням, виснаження землі, вилучення земельної ділянки для державних чи громадських потреб.

Земля може вилучатися за постановою Кабінету міністрів України. Право володіння землею у цьому разі припиняється за рішенням районного виконавчого комітету ради народних депутатів, яка виділяла земельну ділянку. Суперечки про припинення права селянського господарства на володіння і користування землею вирішуються в судовому порядку.

Якщо для державних чи громадських потреб використовують (повністю або частково) земельну ділянку селянського господарства, виконавчий комітет районної ради народних депутатів повинен надати фермерському господарству рівноцінну земельну ділянку в іншому місці. Земельну ділянку може бути забрано тільки після того, як підприємство (організація), якому її передають, відшкодує фермерському господарству збитки, а також забезпечить будівництво житлових і виробничих приміщень замість вилучених.

З припиненням права володіння фермерського господарства землею за сім'єю селянина залишається право на житловий будинок та інше майно, а також право використання частини ділянки, розташованої поряд з будинком (якщо будинок не підлягає знесенню).

Майно фермерського господарства після задоволення вимог кредито­рів може бути розподілене між його членами в порядку, встановленому

Цивільним кодексом України. Суперечки про розподіл майна вирішуються в судовому порядку.

 

                          Питання для самоконтролю

                          1. Опишіть основні аспекти організації управління в малих підприємствах.

                          2. Опишіть основні аспекти організації управління в ФГ.

​

​