Методичні  рекомендації до самостійного опрацювання  теми 2.

                                      Історія розвитку управлінської думки у світі

                                                                                План

1.  Історія розвитку управлінської думки у світі.

2.  Історичні передумови виникнення науки управління.

3.  Формування школи наукового управління.

 

Рекомендована література

1. За редакцією доктора економічних наук Михайлова С.І. Менеджмент. Вінниця, «Нова книга", 2006 р. с. 416.

2. Сухарський В.С. Менеджмент. Тернопіль. «Астон», 2004 р.

 

Основні поняття та положення теми: управлінська революція, індустріальний менеджмент, науковий менеджмент.

Зміст та методичні поради по темі

Під час самостійного вивчення даної теми  студенти повинні  вивчити історію розвитку управлінської думки у світі.

Аналіз наукової літератури дозволяє визначити щонайменше чотири можливі точки в історії людства, коли могло виникнути управління:

• становлення людського суспільства;

• відокремлення ремесла від землеробства (між ХІІ і VІІІ ст. до н. е.), виникнення ремісничих майстерень, орієнтованих на виробництво продукції для зовнішньої реалізації;

• винахід шумерами писемності (близько 5000 р. до н. е. );

• формування держави.

Управління існує з часу, коли з'явились перші організації, а на чолі цих перших організацій у давніх державах світу переважно стояли царі, королі, воєводи, губернатори.

До 1800 р. управління здебільшого здійснювалось однією людиною і прошарок управлінців середньої ланки був досить незначним. Професії “управлінець” взагалі не існувало.

Менеджмент як галузь управлінських знань почав формуватися у другій половині ХVІІІ століття. Уперше про необхідність виділення менеджменту в окрему науку заговорили у 1886 році після виступу президента мануфактурної компанії “Йель енд Таун” Генрі Тауна на щорічних зборах американського товариства інженерів-механіків з доповіддю “Інженер як економіст”. Однак, перше визнання наука про управління отримала в 1911 р. в публікації Ф. Тейлора “Принципи наукового управління”

Історія розвитку управлінської думки у світі нараховує щонайменше п’ять етапів:

• передісторія розвитку менеджменту (8000 р. до н. е. – ХVІ ст. н. е.),

• історія закладення основ вивчення менеджменту (середина ХVІІІ ст. – 1886 р.),

• історія розвитку індустріального менеджменту (1886 р. – поч.. ХХ ст.),

• історія становлення наукового менеджменту (1911 р. – 40-ві р. ХХ ст.),

• сучасна історія розвитку науки менеджменту (40-ві р. ХХ ст. – донині).

Передісторія розвитку менеджменту. Шумерська цивілізація (5000 – 3000 р. до н.е.): винайдення писемності; використання певного стилю управлінської діяльності, пов’язаного з комерційними операціями і управлінням державою; реєстрація фактів. Багато вчених говорять про те, що саме Шумерська держава поклала початок управлінської думки і тому, вважають вони, саме звідти почався відлік часу початку виникнення так званих управлінських революцій (загалом іх нараховують шість). Ця перша управлінська революція носить назву релігійно-комерційної.

Друга управлінська революція припадає на часи правління царя Хаммурапі (1792 – 1750 рр. до н. е.). В законах Хаммурапі можна знайти чимало раціонального: визначення мінімальної заробітної плати, недопустимість перекладання відповідальності, стимулювання праці, використання свідків і письмових документів для контролю.

   Третя управлінська революція припадає на часи правління останнього значного правителя на нововавілонському троні – Навуходоносора ІІ (605 – 562 рр. до н. е.). У цей час спостерігалось поєднання державних механізмів і методів управління з контролем за діяльністю у сфері виробництва і будівництва, стимулювання через заробітну плату.

Історія закладення основ вивчення менеджменту. Сильним поштовхом до розвитку управління виробництвом дала промислова революція XVIІІ століття, коли відбувався перехід до великих підприємств. Замість ремісника, майстра-віртуоза центральною фігурою став найманий робітник, який не мав певної кваліфікації. Значний внесок у розвиток менеджменту здійснили англійці: класик політекономії і фахівець у галузі управління А. Сміт (1723 – 1790 рр.): форми розподілу праці, норми виробітку, системи винагороди, виробничий контроль; Р. Аркрайт (1732 – 1792 рр.): здійснення технологічних процесів, економії витрат і переваг у конкуренції, ввівши ієрархічність в організацію; Роберт Оуен (1771 – 1858): значну увагу приділяв управлінню працею людей на капіталістичній фабриці («людський фактор»).

      Історія розвитку індустріального менеджменту. Перша половина XIX століття є тим періодом, коли в найбільш розвинутих країнах капіталізму, що зароджувався - спочатку в Англії, а потім в США, - почали формуватися основи тієї дис­ципліни, яка потім одержала назву «менеджмент». Саме в цей період економісти почали замислюватися над якостями менеджерів, характеризуючи їх як органи виробничого процесу. У цей час скрізь процвітав грубий, авторитарний стиль керівництва, почав інтенсивно накопичуватися основний капітал.

       Відправним пунктом розвитку теорії індустріального менеджме­нту вважається 1886 рік, коли Г.Таун (1844-1924) - президент ману­фактурної компанії "Йель і Таун" - на щорічних зборах Американ­ського товариства інженерів-механіків (AM) представив доповідь на тему "Інженер як економіст".

Історія становлення наукового менеджменту. Цей етап ознаменувався п’ятою управлінською революцією, що отримала назву – „бюрократична”. Теоретичною її базою була концепція бюрократизації управління. У рамках теоретичних досліджень сформувалася ієрархічна структура менеджменту, одержала розвиток система поділу праці, обґрунтування застосування норм і стандартів, посадових інструкцій і закріплення відповідальності у менеджменті. У її межах оформилася школа наукового менеджменту (наукового управління, наукової організації праці). Відлік часу з якого менеджмент став визнаватися окремою наукою розпочався саме з моменту виникнення цього наукового напряму. Пізніше з’явились інші наукові школи: класична (адміністративна) та школа людських відносин.

       Сучасна історія розвитку науки менеджменту розпочалася в 40-ві роки ХХ ст.. і продовжується нині (шоста управлінська революція – „тиха”). Її можна охарактеризувати як розвиток послідовно-паралельних підходів до управління: підходу з позицій виділення шкіл у менеджменті, функціонального, процесного, ситуаційного, системного підходів, які в чомусь збігалися, а в чомусь відрізнялися.

Розрізняють такі етапи становлення та розвитку менеджменту, які отримали наступні назви:

- домонополістичний етап (до 1900р.). Цей етап характеризується невеликою чисельністю керівників середньої ланки, малочисельністю керівників вищої ланки, підвищеною роллю лідера та використанням адміністративно-комерційних важелів. Виробництво велося на дрібних підприємствах, а великі підприємства існували лише в державному та військовому секторах.

- етап "наукове управління підприємством" (з 1900р. до 1930р. в США). Співпав з масштабними науковими дослідженнями управління підприємствами. Родоначальниками цих досліджень були Фредерік Тейлор (1856-1915 pp.), Френк Плбрейт (1878-1924 pp.) і Лілія Гілбрейт (1878-1972 pp.), Генрі Гант (1816-1910 pp.). Якщо коротко викласти зміст тейлоризму, то в ньому все зведено до того, щоб синхронізувати, з'єднати в єдине ціле працю людини й машини, створити своєрідний механізм "людина-машина".

- етап "адміністративно-бюрократичний підхід" (з 1900р. до 1930р. в Англії,Франції, Німеччині). Започаткував цей етап, який ще називають класичною школою управління, французький підприємець Анрі Файоль (1841-1925 pp.). Метою класичної школи було створення універсальних принципів управління.

- етап "рух за гуманні стосунки" ( 1930-1950pp. в США). Цей рух і власне школа людських відносин виникли, як реакція на недоліки попередніх теоретичних поглядів у менеджменті. Приділялась увага гуманізації відносин виробництва та управління. Заснована Елтоном Мейо (1880-1949 pp.).

- сучасний етап. В теорії менеджменту відображено все те раціональне, що було досягнуто на попередніх етапах його розвитку. в США теоретичні розробки й практичне їхнє впровадження базується на тейлоризмі; у Німеччині, Швеції, Японії переважають погляди прихильників "руху за гуманні стосунки"

За іншою версією історія менеджменту (не управління!) нараховує такі чотири етапи:

• ділове адміністрування (1880 – 1920 рр.),

• менеджмент людських ресурсів (1920 – 1950 рр.),

• менеджмент бізнесом (1945 – 1970 рр.),

• соціальний менеджмент (1970 – дотепер).

Історичні передумови виникнення науки управління

Потреба в науці про менеджмент з'явилася наприкін­ці XIX — на початку XX ст., що було зумовлено появою машинного виробництва. Саме тоді почали формуватися великі підприємства, на яких працювали десятки, сотні, навіть тисячі людей.

Праця по управлінню обумовлює виконання як суспільно необхідних завдань по регулюванню, організації, координації і контролю соціально-економічних функцій, так і по експлуатації живої праці. Пізніше, в ході процесів спеціалізації та професіоналізації управління відокремлюється від капіталістичної власності у вигляді самостійної функції.

Великими підприємствами потрібно було грамотно управляти. Це привело до поділу праці не лише на управлінську і виконавську, а й на вертикальний і горизонтальний поділ самої управлінської праці.

Виникнення та удосконалення ринкової економіки викликало до життя потреби в більш творчих керую­чих, краще поінформованих про те, яким найкращим чином ке­рувати організаціями.

Зрілий, сформований ринок, який передбачає розповсю­дження ринкових відносин на більшість суспільних процесів, слід розглядати як найважливішу передумову і умову капіталістичного управління.

В цілому, свобода дій капіталістів і їхніх менеджерів — це свобода, обумовлена законами конкуренції.

Індустріальний спосіб організації виробництва: полягає в забезпеченні макси­муму продуктивних можливостей шляхом безперервного випус­ку таких продуктів, які можуть виготовлятися з сировини за до­помогою механічно скоординованої роботи певної кількості людей.

Отже, наука про менеджмент виникла на початку XX ст. і динамічно розвивається. Цей процес зумовлений науково-технічним прогресом, нарощуванням масштабів виробницт­ва, необхідністю систематизації, чітким і раціональним використанням набутого досвіду, зростанням ролі люд­ського фактора як потужного ідейного генератора тощо.

Формування школи наукового управління

В кінці ХІХ сто­ліття складається відношення до керівництва підприємством як до науки і мистецтва, яким потрібно вчитися. До вирішення за­дач управління виробництвом залучаються економіка, психо­логія, соціологія, математика. З'являються оригінальні праці з управління виробництвом.

Одним із перших, хто створив цілісну систему управління виробництвом, був американський інженер-механік Фредерік Уінслоу Тейлор (1856-1915), якого часто називають батьком наукових методів управління і засновником школи наукового управління.

«Система Тейлора» заклала основи науко­вої організації праці. Тейлор вважав, що, використовую­чи спостереження, наміри, логіку та аналіз, можна вдосконалити ви­робничі операції, досягти їх ефективного виконання. Першою фазою методології наукового управління був аналіз змісту роботи і визначен­ня її основних компонентів. На основі отриманої інформації розробля­лися рекомендації для усунення зайвих, непродуктивних рухів з метою підвищення ефективності виробництва.

Значне місце в системі наукового управління надавалося персо­налові. Суттєвим досягненням цієї школи було систематичне викори­стання стимулювання з метою зацікавлення працівників у збільшенні продуктивності та обсягів виробництва. Передбачалася також мож­ливість відпочинку та перерв у виробництві, а час на виконання певних завдань вважався реальним і справедливо визначеним. Це давало мож­ливість керівництву встановлювати норми виробництва і додатково платити тим, хто перевищував заданий мінімум. Ф.Тейлор і його послідовники визнавали також можливість відбору людей, які фізично та інтелектуально відповідали б виконуваній роботі.

Тейлор, за словами його послідовників, здійснив "інтелек­туальну революцію" трактуванням промислового менеджменту як спільної діяльності управлінців та робітників, заснованої на спільності інтересів. Менеджмент характеризувався ним як процес злиття ма­теріальних ресурсів і технології з власне людським потенціалом для досягнення мети організації. Науковий менеджмент, писав Ф.Тейлор, сприяє розвиткові почуття товариськості, оскільки стосунки людей у виробництві - це вже не стосунки господарів і підлеглих, як в старих системах управління, а стосунки взаємодопомоги між друзями, що до­помагають один одному виконати ту роботу, до якої кожний з них краще підготовлений. З іншого боку, Тейлор підкреслював, що рушій­на сила продуктивності праці - особиста зацікавленість працівника.

Ф.Тейлор розглядав науковий менеджмент як дієву зброю для зближення інтересів всього персоналу завдяки зростанню добробуту робітників і налагоджуванню більш тісного їх співробітництва з гос­подарями та адміністрацією у досягненні виробничих та економічних завдань організації. Він вважав, що для тих, хто сприйматиме сис­тему наукового менеджменту в повному обсязі, наслідком буде усу­нення всіх суперечок між сторонами, оскільки формування "чесного денного виробітку" робітника буде предметом наукового пошуку замість спроб шахрайства.

Тейлор описав особливості трудових процесів на ряді промислових підприємств і прийшов до висновку, що основна причина низької продуктивності праці прихована в недосконалості системи стимулювання робітників. Тому перше, з чого він почав - це розробив систему матеріальних стимулів, "прогресивну" систему оплати. Винагороду Тейлор уявляв не лише як грошовий вираз. Він радив підприємцям іти на поступки робітникам, оскільки це також нагорода (їдальні, дитячі садки, вечірні курси і т.д.). Тейлор довів, якщо ввести відповідні вдосконалення в трудовий процес і зацікавити робітника, то за відведений час він зробить у 3-4 рази більше, ніж при звичайному порядку роботи.

„Система Тейлора” стосовно заробітної плати означала:

- заробітна плата платиться людині, а не місцю;

- встановлення розцінок повинно грунтуватися на точних знаннях, а не на здогадках;

- розцінки, які грунтуються на точних знаннях, повинні бути єдиними;

- завдяки таким розцінкам товари виробляються дешев­шими, а робітники одержують більш високу заробітну плату, ніж звичайно:

- така заробітна плата створює кращих робітників, дає їм можливість більше заробити, знищує причини навмисної повільності в роботі, пробуджує інтерес робітників і підприємців до співробітництва.

Із своїх досліджень та експериментів Ф.Тейлор вивів ряд за­гальних принципів, які лягли в основу його системи. Тейлором були сформовані 4 основних принципи наукового управління працею:

- заміна грубопрактичних методів праці глибоконауковими (вивчення траєкторії рухів, організація робочих місць та інше);

- відбір і навчання робітників (інструктажі, напрацюваннн навиків і їх закріплення);

• налагодження співробітництва;

• чітке розмежування функцій між адміністрацією і робітниками.

Суттєвим внеском Ф.Тейлора в теорію менеджменту було від­окремлення управлінських функцій від фактичного виконання роботи. Застосування системи Тейлора вимагало нової організації управління, нових обов'язків управляючих. Головним тут була заміна чисто лінійної, «військової» організації прямого підпорядкування функціональною. Особливе значення надава­лось функції планування. Тейлор говорив, що завод повинен управлятися не стільки директором-розпорядником, скільки плановим відділом. Щоденна робота всього заводу повинна на­правлятися різними функціональними особами відділу так, щоб в усякому разі в теорії завод міг би працювати без перешкод навіть у тому випадку, якби директор-розпорядник, управляю­чий та їх помічники, які не входять в плановий відділ, всі відра­зу були відсутні протягом місяця .

Основними завданнями адміністрації, на думку Ф.Тейлора, є:

1) розробити науковими методами кожний елемент роботи замість використання примітивних емпіричних методів;

2) на науковій основі здійснювати відбір, навчання та розвиток робітників, тоді як в минулому вони самостійно обирали собі роботу і го­тувалися до неї, як могли;

3) поєднувати робітників та науку воєдино, забезпечити дружне співробітництво з людьми для виконання роботи відповідно до розробле­них наукових принципів;

4) забезпечити більш суворий розподіл праці між робітниками та менеджерами, щоб на боці перших концентрувалася виконавська праця, а на боці других - розпорядництво та нагляд. Завдяки цим заходам, за Ф.Тейлором, суб'єктивізм старих методів управління замінюється "науковою логікою" правил, законів та формул.

Система Тейлора, звичайно, не звільнена від недоліків. Один з них - послаблення єдиноначальства. І навіть у такому вигляді вона давала чудові результати.

Ф. Тейлор залишив після себе солідну творчу спадщину, яка про­славила його ім'я. Серед його творчого доробку найбільш відомими є книги "Відрядна система" (1895), "Цеховий менеджмент" (1903) та "Принципи наукового менеджменту" (1911).

Послідовниками Тейлора було подружжя Френк Гілбрет (1868-1924) та Ліліан Гілбрет (1878-1972), які займалися переважно питан­нями вивчення фізичної роботи у виробничих процесах і досліджували можливість збільшення виробництва продукції за рахунок зменшення зусиль, затрачених на їх виробництво. Результати своєї роботи вони виклали в книгах "Вивчення рухів" (1911) і "Психологія управління" (1916). У цих працях підкреслювалася важливість зв'язку між наукою управління та даними соціологічних і психологічних досліджень.

Використовуючи свій винахід (мікрохронометр), Гілбрети мог­ли аналізувати окремі трудові рухи, точно визначати, скільки часу не­обхідно для виконання операції (хронометраж). Крім того, вони пішли далі і змогли систематизувати всі рухи людської руки та розбити їх на 17 елементарних рухів (напр., такі як "захоплення", "утримування", "установка"), які вони назвали терблігами (прізвище Гілбрет, про­читане у зворотному порядку). Ці ідеї виявилися корисними для всіх галузей промисловості. Так, вивчаючи прийоми кладки цегли Ф.Гілбрет скоротив кількість рухів та сконструював спеціальні пристрої і в результаті робітник став укладати за годину 350 цеглин замість 120.

Гілбрети вважали, що національний добробут залежить від індивідуальної освіченості працівників, від їх знань і здатності робити внесок у суспільне багатство. Щоб бути прибутковою, всяка виробни­ча діяльність повинна плануватися і керуватися, за нею повинні стояти здібності, досвід та знання управлінців. Заслуги Гілбретів: вимоги детального вивчення рухів і широке впровадження у практику менеджменту вимірювальних методів і інструментів. Книги Ф.Гільбрета "Азбука наукової організації праці та підприємств" і "Вивчення рухів" кілька разів видавались у СРСР в 1924-1931 pp.

Однак, у своїх дослідженнях Тейлор і Гілбрети не врахували одного дуже важливого аспекту праці - людської психології. Тому, недивлячись на великі досягнення запропонованої ними організації праці, вона була піддана критиці їх послідовниками.

Послідовниками Ф.Тейлора були також Генрі Гантт, Гаррінгтон Емерсон, Генрі Форд.

Щодо внеску у науковий менеджмент Г.Ганта, то його книги "Праця і доход" (1910 p.), "Промислове виробництво" (1916 p.), "Організація праці" (1919р.) характеризують усвідомлення ним провідної ролі людського фактору в промисловості і впевненість в тому що робітнику повина бути надана можливість віднайти в своїй праці не тільки джерело існування, але і стан задоволеності. “Із всіх проблем менеджменту найбільш важливою е проблема людського фактору” – це слова Г.Ганта. Широко відомими є “графіки Ганта”, які він використовував у оперативному управлінні. Цікавими є й дослідження Ганта соціальних аспектів бізнесу і менеджменту.

Суттєвий вклад в теорію і практику управління був зробле­ний інженером-механіком Гаррінгтоном Емерсоном (1853-1931), який одержав освіту в Німеччині і працював в США. Йо­му належать найважливіші відкриття принципів підвищення продуктивності праці. Сьогодні, при переході до економічних, демократичних методів керівництва народним господарством, дуже корисними будуть думки Емерсона про організацію сис­теми управління на підприємстві. Тип організації, який існував до цього, можна назвати командний, бюрократичний тому, що він створений не для раціонального виробництва, а для зруч­ності роботи управлінського апарату. Емерсон говорив, що не­обхідно перевернути весь адміністративний цикл. Піднімаючись вверх по адміністративних східцях, ми переконуємося, що це існує не для задоволення тих, хто працює нижче. Майстер ро­бить на заводі не для того, щоб зняти відповідальність з завідувача, а для того, щоб керувати робітниками для обслуго­вування їх. Ми лиш сьогодні можемо по-справжньому оцінити глибину і розумність цих слів: перехід до економічних методів управління підводить нас до розуміння цієї простої істини, що не виробництво повинно підлаштовуватися до управління, а на­впаки, управління повинно обслуговувати виробництво. В цьо­му його зміст і користь.

Питання для самоконтролю

1.  Поясніть розвиток управлінської думки у світі.

2.  Які історичні передумови виникнення науки управління.

3.  Опишіть формування школи наукового управління.